В то время, как рядовой украинец гадает будет ли дефолт или не будет, академия наук Украины выбрала новых академиков. Волну на порочную в корне структуру гнали уже давно. В 2006 году высказались даже в Nature о надеждах на перемены в украинской науке. Вроде как с такой трибуны шансы больше докричаться. Однако с тех пор ничего не поменялось, а кое-что даже ухудшилось. Например, в этом году выборы в академию проходили без предварительного опубликования списков кандидатов.
Хотя здоровые силы еще есть и теплятся они тут. Как раз вышла замечательная статья об оценке качества академии и академиков исходя из индекса цитирования, как критерия. Результаты плачевны.
Судя по индексу цитирования статей украинских ученых на душу населения мы практически позади планеты всей. Если завтра, например, провести черту по индексу цитирования и отрезать все, что ниже (не скажу ниже чего), но останется примерно 10%, вклад которых в процесс мирового начного познания ощутим, а потерю остальных 90% мир не заметит совершенно. Можно спорить, насколько индекс цитирования достоверный критерий, но хотя бы факт публикации в реферируемом журнале необходимое условие для внесения идей в мировой дискуссионный процесс. В общем, любителям рейтинов можно посмотреть на уровень академиков и сделать соответствующие выводы. Хотя там даже есть чем гордиться и это не гуманитарные науки.
Из хороших новостей. В ЖЖ опять объявился палеонтолог, эволюционист и хороший ученый Александр Марков macroevolution. Кто еще не зафрендил, то я не понимаю почему.
Progenes's Webblog 
Сказала себе — оп-па! у нас есть академики с одной публикацией и нулем цитирования! А потом посмотрела — есть товарищи и вообще без публикаций!!! 🙂
Разогнать богадельню к чертовой матери и набирать все заново.
говорили про це на відділі. вирішили, що на гуманітарному відділенні не соромно лише за кількох мовознавців.
Можно ввести процедуру «принудить к цитированию».
гуманітарні науки тут — це жах. і найгірше, що це взагалі не дивує. сумніваюся, що більшість із цих людей узагалі хоча б володіє іноземними мовами (може, крім поповича), а в гуманітаристиці це просто must.
Вообще если «Самі академіки собі гроші нараховують, самі їх використовують, самі собі звітують і самі себе вибирають на наступний цикл.» то заново можно и не набирать. Надо брать бюджетные деньги на науку, сбрасывать в один котел и выдавать на конкурсных условиях по системе грантов, при условии, что экспертная комиссия сидит за рубежом и интереса к деньгам не демонстрирует.
От знаєш, якось були в археологічному музеї тут в Німеччині. Там була карта культурного надбання Європи в бронзовому віці. І обрізається ця карта з цяточками археологічних знахідок акурат по Ужгороду і на території України біла пляма. Ніби у нас в бронзовому віці на нашій території було велике море. А все чого? Нема процесу наукового обміну, нема публікацій.
Зате всі хочуть бути економістами і мовознавцями.
харашо!
мовознавцями? це новина для мене! (і. франко :))
поясніть, будь ласка.
А що тут пояснювати. Тільки тут в україномовному ЖЖ професійних мовознавців більше ніж професійних фізиків і біологів.
це хороший критерій чи поганий? ідеться про нахабність мовознавців чи пасивність фізиків і біологів? 😉
за моїми спостереженнями, пристойною українською може писати не більше, ніж 10 відсотків моїх знайомих. ті ж люди, здебільшого, говорять ще кількома мовами. серед моїх знайомих переважна більшість — гуманітарії, якщо такими ми ваажаємо і журналістів також.
висновок: навіть серед гуманітаріїв (в широкому сенсі) мало хто добре володіє мовою, отже, не є мовознавцем. значить, не так уже багато людей хоче мовознавцями й бути.
Даа, без этого условия точно никак :)))
про це можна тільки мріяти. насправді все рухається не до контрактової основи, а до очікування саморозпаду, щоб розпродати найкращі будівлі НАНУ в центрі столиці, гуртожитки і всілякі рекреаційні зони, що зараз у власності академії. найцікавіше почнеться у травні цього року під час виборів президента НАНУ на фоні політичного й економічного бардака.
Тут треба розрізняти — хоче бути мовознавцем і є їм. Я на свої очі бачила юзерку, яка не тільки неграмотно пише, а й неграмотно думає, якщо те, що вона робить можна назвати процесом мислення. Причому стверджує, що вона стає мовознавцем. Я навіть багато таких знаю. Краще сказати, що я мало знаю справжніх мовознавців. Але знаю. І це добре!
ну, мабуть, буває і так 🙂
> Кто еще не зафрендил, то я не понимаю почему.
Потому что у него два поста, и оба неинтересные. B-|
Щодо індексів цитування. І інтернеті їх елементарно накручують. Навчити наших академіків, чи шо?
Э-э-э… Крышталь с Верхратским это ещё в 2006-м продвигать пытались — и что? патоновское лобби во власти перебить нельзя ничем. И вымереть они не вымрут, потому что в новые академики набирают таких же.
Там сейчас Крышталь, Верхратский и Боярский продвигают идею грантового института — посмотри, на том же сайте публикация. Всего, по их расчётам, миллион евро в год от державы надо, а остальное с европейских грантов научники сами натащат. Смешные деньги, по меркам НАНУ. Но всё равно ведь не дадут нихрена. Не потому даже, что денег пожалеют. А потому, что такая организация мгновенно покажет отсталость и ненужность НАНУ.
Ви добре подумали, коли писали? Накручувати індекс цитування в реферативних журналах? Це буде революційною технологією! Опишіть прямо тут, не соромтесь.
От і прийшла жива ілюстрація стану української науки… Істинно кажуть: ідіоти незнищенні.
Ну, то може хоч після такої смерті від саморозпаду чомусь наукоподібному прорости дадуть. Тому що зараз НАНУ — агрегат для придушення паростків науки європейського типу.
То ли еще будет!
Вот именно в этом контексте сообщение о непрозрачности выборов в академики выглядит очень отвретительным. Система активно сопротивляется.
Інваліди розумової праці теж 🙂
Інтернетний індекс цитування в перших своїх версіях точно відтворював наукові індекси цитування. Його навчилися накручувати досить швидко. Після цього ми пережили вже декілька раундів їх ускладнення, пейдж ренки, трастед ренки, ВІЦи, ТІЦи тощо. І кожного разу винахідливі люди-оптимізатори знаходили, як їх накрутити, щоб впливати на результати пошуку.
При цьому робилося це на пристойному рівні, досліджувалися особливості штучних і природніх систем перелінковки між документами, будувалися графи й т.д. Яндекс виділяв гранти спеціально на такі дослідження.
Цей досвід цілком може бути застосований до паперових індексів. Наприклад, здогадуюся, що так званим «непотистським спамом», науковці залюбки займаються й зараз, тільки правильної його назви не знають.
Якщо така проблема як підвищення індексів перед українськими науковцями й науковими виданнями стоїть, її можна вирішити. Тому незнищенні не ідіоти, а грубіяни.
Проблема українських ненауковцівполягає в їхньому залізному переконанні, що все можна купить, а що не можна купить, то можна вкрасти, а якщо не вкрасти, то надурити. У мене чим далі, тим більше переконання, що взагалі квінтесенція українського менталітету «спиздить і наїбать». Я оце згадую «Вечори на хуторі близь Диканьки». Класика! Біжать дівчатка, дивляться — торба з добром валяється! Яка перша думка? Давай заберем! І що головне, поки за санчатами бігали, прийшов ще хтось вкрав торбу ще скоріше. І ні в кого думки не виникло: не твоє — не руш!
Ну що ж, чудово. Зробіть наступний крок, інтелектуальний світоч: напишіть прямо тут методику накручування індексу цитування в реферативних журналах, як вище обіцяли.
При чому тут купити, вкрасти, обдурити? Просто виконати певні умови, щоб ваші статті, журнали тощо краще знаходилися там, де вони мають бути знайденими допитливим колегою. Прочитання є необхідною передумовою цитування, чи не так?
Між тим, коли я потрапляю на сайти наших НДІ, я розумію, що людьми зроблено все для того, щоб цю статтю можна було знайти лише за наводкою самого автора. Не думаю, що автореферуванням статей і підготовкою їх таким чином, щоб в бібліотечних каталогах вона легше знаходилася справи кращі.
Якості самих робіт винесемо за скобки. Тут вам видніше.
Я вам нічого не обіцяв, шановний 🙂
це ілюзія — думати, що після розпаду чи розгону можна залишити ядро і зним працювати на нових, прагматичних засадах. справа в тім, що потім нічого не залишиться. це невідновлювальний ресурс. витік залишків мозку в пряму кишку. поступовими реформами слід було займатися з початку 90-х. фізики і хіміки хоч зараз і в поганому стані, але вони давно навчилися співпрацювати з комерційними структурами і бути більш-менш самоокупними. гуманітаристика у повній дупі. в чомусь вона тримається на зубрах — як Півторак, Наливайко. але ці 20 років втрачені. що робити з цим ніхто не знає. навіть публічно не обговорюється ніяких проектів.
А я і маю на увазі саме це: треба, щоб вимерли всі до одного. Тому що в НАНУ немає ніякого здатного до нормального наукового процесу ядра — останні вибори тому приклад. Тому вони повинні вмерти. Всі і якнайшвидше. І цим вони, патони наші з патончиками, зроблять найбільший внесок в розвиток української науки за часів незалежності: перестануть, нарешті, витоптувати паростки європейської науки в державі.
Та-ак, як це прийнято у інтернет-борцунів, пішли ховатись за формулюваннями при найменшому натяку на доказ справою.
Для вашого відома, вельмишановний знавець.
Науковий індекс цитування — це не кількість посилань на статтю в інтернеті. І не кількість посилань на статтю в пресі. І не її розповсюдженість в бібліотеках будь-якого вигляду. І не кількість лінків на статтю в пошукових машинах. І не її місце на сторінці пошуку.
Це кількість посилань на статтю, опубліковану в реферованому журналі, в текстах статей реферованих журналів. Ці посилання даються у вигляді бібліотечного опису, а не у вигляді гіперпосилання. Тому ніяке СЕО тут застосувати неможливо.
Попрацюйте над вивченням предмету розмови перед тим, як давати поради вселенського масштабу.
Impact-factor, що тут обговорюється, не має відношення до пошуку наукових текстів.
Ви вмієте цитувати, не читавши статті? Чи читаєте від корки до корки тонни закордонних журналів зі свого фаху? В усіх інших випадках задача пошуку постає.
Для того, щоб на вас послалися, необхідно, щоб вас знайшли й прочитали. А в паперовій картотеці, бібліотечному електронному каталозі чи в Гуглі — то все різновиди однієї ц тієї ж задачі.
Таки не академік ви 🙂 А я переймався, що доведеться вам індекси накручувати, раз визвався.
Давайте домовимося, що ви облишите свій нахабний тон, ми теж не з ПТУ. Проблема досліджувалася в такому розрізі «Чи можна підвищити індекс цитування наукового журналу N (київського) хоча б до рівня його московського аналога, яким чином?» Тобто певний час вивченню предмета я присвятив.
Усі згадки про гіперпосилання, пошукові машини, види пошукового просування слід розглядати як демонстрацію працюючої моделі системи лінків, яка генетично походить якраз із системи наукових посилань, але вже декілька раз значно вдосконалювалася. Деякі закономірності функціонування цієї системи вже відомі.
Дуже дякую за вичерпне визначення Наукового індексу цитування, обов’язково ним колись скористаюся на лекціях. Може ви ще поясните мені, хто саме (Scientific Citation Index) ці індекси підтримує, чому Україна свого не має, а Російський лише починає функціонувати (2005). Про алгоритм підрахунку тих таємничих індексів, виражений математичною формулою, навіть не питатиму, бо вже бачу, що й так поставив забагато питань неакадемікові.
Це був я. Одна цитата.
«Мы считаем, что идеальная модель распространения для российского научного журнала – это когда существует и российская, и переводная версия (естественно, в электронном виде), и когда в платном доступе находятся только текущие выпуски журнала (за последние 1–3 года), а остальные размещаются в открытом доступе в Интернет. Это позволяет добиться максимального охвата читательской аудитории, и, как следствие, и максимального цитирования и, соответственно, импакт-фактора журнала», руководитель проекта «Российский индекс научного цитирования» Геннадий Еременко.
Можу тільки повторити: Impact-factor, що тут обговорюється, не має відношення до пошуку наукових текстів.
Цитування в науковому сенсі це не просто згадка, а залучення наукової ідеї в загальний дискусійний процес. Я можу знайти відповідну статтю, але не процитувати її по причині бідності наукового наповнення.
В цій цитаті говориться про дві принципово різні речі: «модель распространения для российского научного журнала», і, як наслідок, «максимальне цитування». І друге виходить з першого, а не навпаки.
«Чи можна підвищити індекс цитування наукового журналу N (київського) хоча б до рівня його московського аналога, яким чином?»
Розкажіть, до якого висновку ви прийшли, в результаті вивчення предмету? Яким чином? Я вам скажу, що є лише три можливості: зробити журнал реферованим — раз, писати англійською — два, підвищити рівень статей так, щоб їх можна було цитувати в наукових дискусіях. Все. Більше нічого робити не треба. Рівень цитування PNAS вищий за рівень цитування PMB виключно по причині якості і рівню статей.
воістину незнищенна українська-пострадянська віра в технології. просто треба знати, де у нього кнопка. і все. манна небесна гарантована. все можна накрутити.
прекрасно про це на прикладі наших змі і політиків написано отут http://behemotyk.livejournal.com/34230.html
А я й не заперечую, що рівень статті і її релевантність є визначальним фактором. Більш того, мені видається це необговорюваним, як фактор, на який ніхто крім самого науковця вплинути не може (ну, дехто може, наприклад науковий керівник, якщо він є, але поки що знехтуємо). Тому я й запропонував його винести за дужки.
Але поясніть мені, чому розробник РИНЦ стверджує, що доступність статей у вільному доступі в інтернеті(а я доповню: і їх пошукова придатність, для мене це аксіома) впливає на цитацію видання, а ви стверджуєте протилежне.
Ви не користуєтеся пошуківцями, одразу йдете на сайт потрібного вам наукового закладу і знаходите потрібне якось інакше? Чи взагалі гемблюєте електронними публікаціями, віддаючи перевагу лише паперовим виданням? Слідкуєте лише за певними прізвищами колег, які займаються близькими темами? Ось це, якщо є бажання, розжуйте мені.
«доступність статей у вільному доступі в інтернеті(а я доповню: і їх пошукова придатність, для мене це аксіома) впливає на цитацію видання, а ви стверджуєте протилежне.»
І де ж я стверджую протилежне?
Все, про що ви тут написали, вирішується однією загальною базою даних реферованих журналів, якою я власне і користуюсь. Я не шукаю статті на сайтах потрібного мені наукового закладу, на сайтах вчених, які працюють по темі, навіть в бібліотеці з паперовими виданнями я також не шукаю. Я шукаю в єдиній базі даних всіх світових реферованих журналів біологічної тематики по ключових словах з наукової тематики і по імені. Все. Все, що мені треба, це назва журналу і його номер. А вже паперову версію я знайду. Звісно, якщо буде доступна безкоштовна електронна версія — це полегшить мені роботу, але ніяк не вплине на те, чи я її процитую чи ні.
Прийшов до висновку, що наростити індекс цитування видання можна, якщо навколо нього наявна спільнота авторів (можете назвати це науковою школою), а також певними діями з боку редакції (наприклад, певними вдосконаленнями звичних вимог до цитування в текстах тощо). Це аж ніяк не заперечує трьох можливостей, які ви назвали (лише дві назвали, до речі).
Однією з побачених мною можливостей була пропозиція переіменування журналу якраз англійською і таким чином, щоб у назві були присутніми певні ключові слова, а не називати його простим калькуванням з московського аналога. Додаткова вимога — щоб ця англійська назва починалася з літери А 🙂 Можете сприймати це як жарт.
Мені здається, що ви спрощуєте модель, заявляючи, що цитування залежить лише від якості статей.
А чи є воно також функцією накладу або кількості передплатників (інтернетний аналог — відвідуваність), наявності журналу в бібліотеках і відповідно каталогах в установах, де також досліджують цю тематику (інтернетний аналог — присутність в каталогах та в індексах пошукових машин) і т.д.?
Давайте уявимо, що одну і ту ж статтю (тобто якість її однакова) Ви маєте можливість опублікувати в київському профільному виданні, московському і американському. Для мене очевидно, що найвищу цитацію одна й та ж за якістю стаття отримає в останньому випадку і найнижчу в першому. Це так, чи я механічно переношу інтернетні закономірності на офлайн?
Але головний висновок дещо інший. Науковці в нас такі розумні, що строєм ходити вже не можуть. Ось ви погодились би на брутальне втручання стороннього (редактора) в назву вашої статті, її стислий опис і ключові слова, наприклад?
Дякую за пояснення. Тоді задача значно полегшується. Як правило, пошук по закритих базах значно простіший за пошук по «відкритому інтернету». І в нового видання, включеного до такої бази, шанси покращуються.
1. навколо нього наявна спільнота авторів. Це як? Не зрозуміла! Кожен журнал це і так спільнота наукових авторів.
2. а також певними діями з боку редакції (наприклад, певними вдосконаленнями звичних вимог до цитування в текстах тощо). Як редакція може вдосконалити вимоги до цитування? Я сама вирішую, кого я цитую, а кого не цитую. Чи що ви мали на увазі.
3. Однією з побачених мною можливостей була пропозиція переіменування журналу якраз англійською і таким чином, щоб у назві були присутніми певні ключові слова, а не називати його простим калькуванням з московського аналога. Додаткова вимога — щоб ця англійська назва починалася з літери А 🙂 Можете сприймати це як жарт.
Я і сприймаю це як жарт. Я ніколи не шукаю по назвам журналів. Я ще не бачила науковця, який шукає статтю по назвам журналів. Навіть якщо журнал в базі даних написаний як «Tsitilogia i genetyka» , мене цікавить автор і зміст.
4.Мені здається, що ви спрощуєте модель, заявляючи, що цитування залежить лише від якості статей.
Ви просто мабуть не уявляєте, як науковці шукають статті.
Ця база у відкритому інтернеті. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/sites/entrez?db=PubMed
> Ви просто мабуть не уявляєте, як науковці шукають статті.
4. Саме так. Тому спілкування з Вами для мене цікаве. Є в лінгвістів такий метод — робота з інформантом 🙂 Як пошуковці та редактори(живі) працюють уявляю, як звичайний користувач шукає — теж, а ось з науковцями досі не склалося 🙂
1. Це або група яка розробляє спільну проблему і тому часто (цілком природньо) одне на одного посилаються, або, що значно ефективніше, дві дискутуючі групи авторів, які активно посилаються одна на одну в процесі наукової дискусії. Ось ви навіть в процесі цього діалогу декілька раз мої висловлювання процитували. В процесі наукового діалогу це були б посилання, оформлені за всіма правилами.
Інтернетний аналог — хохлосрач, наприклад. 🙂 Як зробити так, щоб ця дискусія відбулася саме на шпальтах видання — це вже справа редакції, НМД.
2. а як би віднеслися до прохання редакції за можливості посилатися хоча б на свої попередні статті в цьому журналі N, коли публікуєте наступну в журналі К? Звичайно, якщо це доречно. Краще, звичайно, на колег, але можна й на себе. Чи таке серед науковців не прийнято?
3. між тим, в тій галузі, яку я розглядав і тоді, коли я її розглядав, користувалися не пошуком по закритих базах, а пошуком по предметних та алфавітних каталогах на карточках, на жаль. Тому я, звичайно, сам трохи поіржав над такою «оптимізацією», але не забракував. І в інтернеті доводилося цим користуватися, чого вже там.
Дякую за роз’яснення.
1. Теоретично так насправді і відбувається. Тільки подібне гуртування стосується радше наукової теми, ніж конкретного журналу, який охоплює цілий ряд тем. Я посилаюсь на ті статті, які стосуються обговорення результатів моєї роботи. Індекс цитування піднімаєть, коли автор пише базову статтю з новими принциповими відкриттями, яку цитує не невелика група, а велика когорта вчених. Це проривні статті, які часто визначають вектор наступного наукового пошуку цілого напрямку.
2. Я б віднеслась негативно на будь-які прохання редакції когось процитувати, навіть і себе. Серед науковців самоцитування трапляється, але це поганий тон, коли в дискусії посилаєшся тільки на свої попередні доробки, або коли не цитуєш базові і ключові доробки колег. Звісно, багато хто з науковців так хитрує, автоматично піднімаючи рівень свого власного цитування і знижуючи рівень цитувань колег. Але це одразу помітно в статті і впливає на загальну репутацію серед кола вузьких спеціалістів по даній тематиці. Такі вчені успіху у майбутньому не мають.
3. Ну це навіть не вчорашній, а позавчорашній день.
«Таки не академік ви :)». Боюсь, що якщо взяти всі статті всіх наших академіків за останні роки, то в жодного з них не буде статті такого рівня, яку опублікував цей ЖЖ юзер в Science. Вище тільки небо.
симпатичний текст
Ну, мені з танку не видно, це по-перше. А по-друге, жодна стаття в жодному журналі не варта таких заяв щодо Патона і іже з ним.
1. Ну, я здогадуюсь, що практично дещо інакше 🙂 Є досить багато дисциплін, яким не світять великі прориви в найближчі роки. Так, степ бай степ. Якщо в вашій галузі прориви можливі, вам пощастило.
2. Дякую за роз’янення етичних питань.
3. Маємо те, що маємо. Ваші б слова та керівництву наших наукових бібліотек до вух. Навіть б-ка Вернадського не скоро все в електронний формат переведе.
Однією з побачених мною можливостей була пропозиція переіменування журналу якраз англійською і таким чином, щоб у назві були присутніми певні ключові слова
Ви не перший, хто шукає простого рішення складної задачі.
Є в сфері мого професійного інтересу два журнали: Journal of Physiology (London) http://jp.physoc.org/
та Journal of Physiology (Paris)
http://www.elsevier.com/wps/find/journaldescription.cws_home/523852/description#description
Французський кілька десятиліть виходив на французській мові, і з іншою (не перекладом) назвою. І його індекс цитування був постійно в 3-4 рази нижче, ніж у англійського. Потім в редакції у французів запанували саме такі думки, як ваша. Перейшли повністю на англійську мову, змінили назву на англійську з відповідним ключовим словом. І що? І все те саме: відставання по ІЦ від лондонського в 3-4 рази.
Висновок: ніякі зусилля, окрім поліпшення якості статей, помітного позитивного впливу на індекс цитування наукового журналу не мають.
Дякую за приклад. Втім, висновок ваш вважаю поспішним.
Якщо розглянути дії французької редакції з точки зору неймінгу, вони повелися як типові кібесквоттери, що забивають імена конкурентів в інших доменах в надії на помилку набору адреси. Ну ось google.ua, наприклад, в такому стані зараз знаходиться.
Тобто аналіз ситуації мені здається правильним, дії для подолання — хибними. Брендом видання теж треба було б опікуватися. А так вийшло, «Це не той справжній Журнал Психології, а з Парижу». Тобто рішення не бездоганне й про чистоту досліду не йдеться.
До того ж ви не вказали, чи мали французи й англійці рівні:
наклад
обсяг
періодичність
і чи не корелюють ці дані з індексами цитування. Це хтось перевіряв?
Про доцільність перекладу статей англійською навіть сперечатися не хочеться. Але в мене виникло питання про зворотні переклади й можливість передруків.
Чи прийнято в науковому середовищі публікувати локальні переклади отих проривних статей? Як посилаються в таких випадках? Чи може автор друкувати одну статтю в декількох виданнях? Тощо.
Читайте уважніше: не «Журнал Психології», а «Журнал Фізіології».
Тепер по суті справи.
Періодичність виходу у французів вища: раз в 10 днів проти 2 рази на місяц в англійців.
Обсяг номеру приблизно рівний.
Наклад зараз значення не має. Тому що в паперовому вигляді вже ніде (навіть у нас в Україні) журнали по прямому призначенню практично не використовуються. Як максимум, для роздавання автографів на авторських екземплярах. Тому саме паперовий наклад у сучасних наукових журналів є дуже малим (від однієї-двох сотень до однієї-двох тисяч, але останні дуже рідкісні). Наукова ж робота ведеться по електронним примірникам. Зокрема тим, що знаходяться пошуком на http://www.ncbi.nlm.nih.gov/sites/entrez — це для природничих наук та медицини, але такі самі системи є для гуманітаріїв, фізиків, і т. ін. Більш того, вже близько 20-25% наукових журналів на папері не виходять взагалі.
Про дослідження не чув, але і по моїм відчуттям, і по викладеним фактам здається, що помітної кореляції перерахованих вами показників з індексом цитування немає.
Публікування перекладів статей локалізованими мовами квітло за радянської влади: на тому, що називалось «реферування», годувалась чимала спільнота англомовних наукових співробітників, а радянський (згодом російський) ВИНИТИ, що випускав реферативні збірки, був інститутом-монстром. Тепер, з розвитком інтернету та розповсюдженням англійської мови, дана сфера практично відмерла. Частково переродившись в «перескази» в розділах «наука та технології» у масових виданнях, котрі вважають себе «серйозними». Але там журналісти пишуть таке, що науковець, прочитавши, починає рвати волосся по всіх місцях на тілі — сам мав чимало скандалів з журналістами на цю тему, зокрема в ЖЖ. Друкувати одну статтю в кількох виданнях заборонено. Тих, кого на цьому ловлять (навіть не на друку, а на відправленні ідентичних текстів в різні журнали одночасно), звичайно карають. Стандартно — забороною на друк в цих журналах на 1-5 років. Ну, і досить потужним тиском «громадської думки». В науковому середовищі це вважається неприпустимим.
Да уж … 😦
Посмотрел по Вашей ссылке
Моего однокурсника Дринфельда — безусловно учёного Украины номер 1
http://74.125.95.132/search?q=cache:wSy_eXkt1yEJ:chicagoinitiative.uchicago.edu/media/whitepaper-gstone.doc+drinfeld+letter+president+Chicago&cd=1&hl=ru&ct=clnk
http://www-history.mcs.st-and.ac.uk/history/Biographies/Drinfeld.html
(тут написано — академик, но просто О’Коннор и Робертсон не понимают разницы 🙂 )
так и не выбрали в академики. Остался член-кором. Чёрт знает что.
Правда Владимир человек исключительно конечно не желающий заниматься никакими вненаучными делами(я встречал людей с Харьковского мехмата — они о нём даже не слыхали), но ведь это просто позор для Академии.