Мені випадково попалось на очі ім”я Анатолія Потопальського, який працює над винаходом ліків від раку.  Я нічого досі про нього не чула, але Гуггл допоміг і чим більше я занурювалась в цю історію, тим більше вона нагадувала мені іншу історію, яка трапилась в 60-70-х роках в Німецькій демократичній республіці.

Одного разу одна з вітруальних знайомих попрохала знайти вихід на наукові медичні журнали НДР, які, на відміну від західних наукових журналів не відцифровані і зберігаються не в мережі інтернет, а в архівах бібліотек. Мова йшла про пошук перших публікацій, які описують препарат Бендамустін. Коли я занурилась в німецьку літературу,  перед очима розвернулась мало не детективна історія.

Був такий собі мікробіолог Ганс Кньоль (Hans Knöll), який займався поліпшенням фільтрування середовищ від бактерій та розробкою антибіотиків. Втім, його справжні інтереси полягали у пошуку ліків від раку. В 1956 році Інститут мікобіології в Йєні під його керівництвом переходить під підпорядкування Академії наук НДР і до 1976 року Кньоль залишається його директором. Одним з напрямків роботи стає вивчення потенційних цитостатиків, і в 1971 році разом з колегою Вернером Ожеговським він сповіщає про розробку системи тестування потенційно антиракової субстанції, цитостатика бентамустіну. До уваги брався певний тип раку Ehrlich-Ascites carcinom.  Науковці були змушені працювати в умовах серйозних фінансових обмежень, в тому числі це стосувалось і  обмеження в кількості піддослідних тварин.   Особливості тестування полягали в використанні мінімальної кількості тварин. Мінялись дози, час вприскування препарату і фіксувався єдиний критерій – тривалість життя хворих тварин в маленьких групках. По результатам досліджень вдалось виділити препарат, який при цьому дизайні експериментуна межі статистичної достовірності все ж показував певну ефективність. Втім, надісланий на аналіз в Американський раковий центр,  препарат повернувся з вердиктом:  по результатам тестування згідно нової традиційної схеми, препарат не підвердив своїх антиракових властивостей.

На щастя, німці, не чекаючи результатів американської перевірки, вже розпочали свої клінічні дослідження, які показували, що препарат дійсно демонструє протипухлинну дію.  Через невідповідність тестових систем до світових загальноприйнятих, результати клінічних досліджень бентамустіну публікувались переважно в журналах НДР в 70ті роки і для світової наукової спільноти були фактично невідомі.  Причому, як виявилось, навіть серед німецької наукової спільности приділялось дуже мало уваги саме цьому препарату. Найбільші проблеми викликав один з кроків синтезу – хлорування, який не вдавалось проводити ефективно, тому препарат був закинутий на п”ятнадцять років.

Тільки після об”єднання Німеччини фірма Ribosepharm проявила інтерес до цього цитостатика. Він отримав нову назву “Ribomustin” і розпочався новий виток його наукових досліджень практично з нуля, знову починаючи від мишей і закінчуючи клінічним дослідженнями. Насьогодні Ribomustin широко-розповсюджений препарат для лікування певних форм раків і щодня накопичуються все новіші дані про його ефективність.  Його першовідкривач Ганс Кньоль до встановлення справедливості не дожив і помер в 1978 році.

Так ось, повертаючись до Анатолія Потопальського. Слідкуйте за подіями:

45 років тому студент Івано–Франківського медінституту Анатолій Потопальський створив препарат , який ніби-то сприяв припиненню росту ракових клітин.

Цитую “Україну молоду”: Спеціальна лабораторія під його керівництвом була створена при Львівському медінституті наприкінці 60–х років. Група із 40 науковців, яка там працювала, отримала патент на низку протипухлинних преператів, але не змогла добитися реєстрації амітозину в СРСР. Спочатку московські «світила» протягом 10(!!!) років перевіряли ефективність ліків, а потім заявили, що амітозин… не має переваг у порівнянні з іншими протипухлинними препаратами!”

Мова йде про препарат амітозин на основі алкалоїдів, виділених з чистостілу і спочатку успішно застосовувався в ветеринарній практиці при лікуванні пухлин у тварин. Тобто умовно  можна вважати, що стадію тестування на піддослідних тваринах препарат уже пройшов. Соратник Протопальського  Василь Новицький виїхав в Австрію і там йому вдалось налаштувати випуск похідної цого препарату, який отримав назву “Україн” або кодовий номер NSC-631570.

І тут почались митарства цього препарату на Заході. Випуск будь-якого фармацевтичного препарату передбачає стандартну прискіпливу схему тестування. В 2004 році на сайті “Австрия, говорящая по-русски” вийшла дещо емоційна стаття, але по якій цілком можна судити драматичність розвитку подій:

“Американский комитет по лекарственным препаратам запретил «Украин» к применению, заявив, что он не лечит рак. Австрийское министерство здравоохранения, ничем не отличаясь в этой истории от спецслужб эпохи КГБ, запретило использование «Украина» за пределами клинический исследований. Немецкие врачи также заклеймили препарат. Швейцарская лига борьбы с раком также присоединилась к борьбе против «Украина»: «После тщательного исследования литературы и прочей предоставленной информации, Лига и Швейцарское онкологическое общество не могут свидетельствовать о том, что Украин лечит рак у людей и не рекомендуют его к использованию».

Але мабуть до когось таки достукались, бо вже в 2005 році крига скресла і виходить в журналі BMC Cancer наукова  стаття “Ukrain – a new cancer cure? A systematic review of randomised clinical trials“, де проводиться систематичний огляд всіх відомих експериментів і результатів з висновком, що “Україн на рослинній основі є   протираковим засобом, що підтверджено клінічними та доклінічними доказами“. Хоча окремо зауважено, що деякі з результатів не позбавлені вад, тому для переконливих висновків потрібно провести ще ряд додаткових експериментів.

І вже починаючи з 2005 року в світовій науковій літературі з”являється ціла низка публікацій по різноманітним дослідженням точного складу, механізму дії на моделях in vitro та клінічні дослідження.

Короткий огляд деяких результатів наукових досліджень:

Німці досліджували в терапії раку підшлункової залози: “the combined treatment of Gemcitabine and NSC-631570 is a promising therapy for the adjuvant treatment of resectable advanced pancreatic cancer.”

Італійці рапортують про терапію раку головного мозку “…these findings…support the possible potential of Ukrain for the therapy of brain tumors.”

Німці досліджують на певній саркомі” Ukrain for the present might be considered as a candidate for subsequent drug development”

Дослідження механізму дії:

Італійці досліджують ефект препарату на рівні експресії генів і по результатам висновок: “There was a significant, dose-related decrease of glioblastoma cell proliferation and a tendency to downregulation of SPARC at the protein level 72 h after 10 micromol/l Ukrain, suggesting the drug may be a useful therapeutic tool for brain tumors.”

Поляки досліджують ефект на ферментативну активність в  пухлині: “the decrease of LDH activity in the presence of Ukrain is a promising finding“

Дослідження складу:

Дотошні німці шляхом масс-спектрометрії встановили, що молекулярна структура препарату відрізняється від заявленої. Встановили точний склад, перевірили потужними експериментальними методами і фактично наблизились до розшифровки на які конкретні метаболітичні шляхи діє препарат і це виявилась індукція клітинної смерті. Висновок: “The potent proapoptotic effects of Ukrain are not due to the suggested “Ukrain-molecule” but to the cytotoxic efficacy of Chelidonium majus L. alkaloids including chelidonine.”

Можливо для когось ці сухі наукові вироки  можуть бути менш вражаючими і переконливими, ніж приклади чарівного одуження безнадійних хвороих. Але прийшов час нагадати, що навіть такі дієві ліки все ще не панацея. У розвитку хвороби задіяні числені гени з трьох великих метаболітичних шляхів, які мають щільно скоординовану роботу. Поломка в будь-якій ланці приводить до розвитку хвороби. Наприклад якщо ми маємо 100 пацієнтів з гліобластомою, ми маєм справу з 100 різних проявів захворювання. Це означає, що ще довго не буде універсальних ліків проти раку. На який саме шлях і на яку саме поломку діє препарат “Україн”, ще належить детально вивчати науковцям, але вже зараз можна сподіватись, що він знайде свій шлях до безнадійно хворих.

Стаття про історію німецького препарату Бендамустін закінчувалась словами: “Центральну роль в розпочинанні і доведенні до кінця будь-якої розробки відіграє ініціатива окремих людей, особистостей. Без особистого наукового авторитету Кньолля подібне статистично-сумнівний, але втім переконливий експеримент ніколи б не побачив світ“.

Чомусь хочеться сподіватись, що Анатолію Потопальському вдасться з одного боку довести справу до кінця, а з іншого боку – вберегти препарат від вульгарного маркетингу, коли препарат продається як ліки від усього.

]]> http://progenes.wordpress.com/2009/02/05/liky_vid_rak/feed/ 13 progenes http://progenes.wordpress.com/2008/11/21/volunteer/ http://progenes.wordpress.com/2008/11/21/volunteer/#comments Fri, 21 Nov 2008 11:30:59 +0000 progenes http://progenes.wordpress.com/?p=152 ]]>

Прочитала статтю в “Дзеркалі тижня” “Фізкультурна недостатність” разом з коментарями. Ситуація зі здоров’ям дітей катастрофічна. Через коментар волання “де взяти на все це кошти?”.

Зараз розкажу, як з цим справа в Німеччині.
Спочатку про минуле. Судячи зі статті, за останні 20 років викладання в школі фізкультури фактично не змінилось. У нас так само вчитель виганяв на майданчик, давав м’яча і йшов курити. Потім раз в чверть ми здавали нормативи, від яких я вже на другий день ледь повзала. Щоб не псувати гарного атестата і не марнувати дарма часу, зробила справочку про звільнення від фізкультури і на цьому на деякий час зі спортом розпрощалась. Коротка сутичка з спортом трапилась в університетські часи, але можливість вибору і коротке опитування бувалих вивели на секцію плавання з тренером, який не особливо переймався нормативами і ставив залік автоматом. Все. Так “щасливо” минуло дві третини від теперішнього життя, аж поки я не переїхала в Німеччину.

Тепер про Німеччину.
Звісно, я не дуже хотіла подібної долі своїм дітям, до того ж була серйозно налаштована на організацію їх дозвілля, тому коли сину виповнилось 5 років, почала шукати йому якусь секцію. Виявилось, що навіть в селі є деякі можливості, наприклад секція карате.

Тепер увага, секція коштує 30 євро в рік, це чотири тренування на тиждень. Всі тренери в секції – волонтери. Головна тренерка вчителька початкових класів чотири рази на тиждень проводить заняття з дітьми, а ще двічі на тиждень їздить в інший клуб на тренування сама.  Всю бюрократичну роботу в клубі ведуть волонтери-батьки. Крім тренувань, батьки займаються організацією змагань, дитячих свят і воркшопів. Туди входить все, від приготування буфету до організації програми. Причому всі майбутні плани розписані на рік вперед, а проведені заходи докладно протоколюються на веб-сторінці клубу, яка також зроблена і ведеться волонтерами. Гроші від внесків йдуть, наприклад, на те, щоб оплатити найбільш активним дітям тренерську ліцензію. Врешті решт, я й сама загорілась цим клубом, залишилась в ньому і з часом з зовсім неспортивної жінки стала завзятою спортсменкою. І тепер, коли у мене є час, я також треную дітей, займаюсь організацією змагань і спортивних свят.

З часом карате сину набридло і він пішов на підводне плавання в райцентрі. Секція коштує 45 євро на рік. Туди входить і користування басейном і прокат пірнального знарядження. Тренери – волонтери, одна з них класна керівниця сина, яка власне і запропонувала йому походити. Вона веде тренування двічі на тиждень. Крім тренувань, знову ж таки, і організація виїздів на відкриті водойми, свята для дітей, екзамени і воркшопи, все проводиться силами волонтерів у вільний від роботи час. Паралельно з пірнанням, сину закортіло займатись волейболом. Це взагалі нічого не коштує, бо це гурток в школі, тренер – волонтер вчитель.

З часом сину набридло і те, і інше, і він вирішив зайнятись баскетболом. Це вже серйозний клуб, коштує на рік здається трохи більше і тренер там більш професійний. Клуб має багато груп, тренування проводяться в різних спортзалах шкіл в райцентрі. В райцентрі ввечері фактично нема жодного пустого спортивного залу, все розписано по годинам.

Тобто, як бачимо, треба дві умови – зал і бажання. Я не думаю чогось, що це такі вже великі кошти.

Ще пару слів про волонтерство. На повний огляд волонтерського руху в Німеччині я не претендую. Тільки трохи статистики. В Німеччині, увага, кожен третій дорослий займається регулярною волонерською діяльністю. Станом на 2005 рік в Німеччині зареєстровано 594 277 клубів, це не рахуючи незареєстрованих клубів та гуртків по інтересам.

Тепер озирнусь навколо себе і приведу приклади з життя.

Село.

Отже, середньостатистичне східнонімецьке село 3000 жителів, 14 клубів по інтересам, які зареєстровані як громадські організації. Хор, спортивний клуб, клуб рибалок, клуб підтримки жінок, клуб підтримки культури, садівничий кооператив, клуб селекціонерів-любителів голубів і кур і так далі. Всі вони утримуються виключно силами волонтерів. Наприклад, «Клуб підтримки культури» щотижнево організовує концерти, читання, виставки або фотопрезентації. Приміщення надає або сільрада, або церква, або інститут, або школа.

У селі спортивний зал. Один інститутський співробітник веде секцію фехтування, інша – вправи для спини пенсіонерам, докторантка веде аеробіку, два рази на тиждень співробітники ходять поганяти у футбол, а ще два рази на тиждень в бадмінтон. Крім того, батьки немовлят проводять там зустрічі клубу немовлят-повзунів, а батьки дошкільнят спортивні заняття з іграми. Все безкоштовно. Сільрада утримує спортзал на бюджетні кошти.

Всі пожежники в селі, та й в Німеччині загалом, волонтери. Сільська громада утримує тільки приміщення і обладнання.

Райцентр.

Найбільш потужні за волонтерською діяльністю церковні громади. В райцентрі є як католицькі, так і євангелістські, які часто об’єднують зусилля в організації різноманітних заходів. Окремо працює діаконія, як правило на пожертування або на волонтерських засадах. Також громади утримують власні садочки і школи. Проводять купу роботи з дітьми і школярами. На канікулах організовують табори для дітей, організовують музичні гуртки, включаючи рок-групи.

Школа.
Батьки активно залучаються до волонтерської діяльності в школах через батьківські комітети, які організовують шкільні базари, екскурсії класів або будь-які інші заходи. В початковій школі, яку відвідує моя донька, майже всі гуртки (8 гуртків на 60 дітей) проводяться силами бабусь або батьків. Бібліотеку в школі організувала і утримує мама-волонтерка. Сюди входить і збір книжок, каталогізація і видача книжок дітям. Раз в тиждень вона проводить гурток читання.

Робота.

Більша половина співробітників, з якими я працюю, задіяні в волонтерській діяльності. Одна лаборантка в клубі гірних рятувальників, які щоденно несуть вахту на рятувальному пункті згідно графіку. Безкоштовно. Студенти і докторанти організували свій клуб, який пропонує спортивні і культурні заходи майже щодня, включаючи організацію кінозалу і різноманітних свят. Силами студентського клубу проводяться щотижневі наукові семінари і щорічні наукові конференції. Це все виключно власна ініціатива активних людей.

Серед випускників шків стало особливо модно робити соціальний рік, коли дитина не поступає вчитись, а влаштовується на рік на волонтерську соціально важливу роботу. Для того, щоб влаштуватись на таку роботу за кордон, треба починати розсилати заявки за рік. Буквально щойно в одного співробітника син закінчив рік в Норвегії, де працював в будинку для престарілих, а в іншої співробітниці донька працює в лісовому господарстві в Естонії і їй там так подобається, що вона планує повернутись туди після навчання на роботу. Соціальний рік дає певні переваги при пошуку місць навчання.

Це далеко не повний перелік прикладів, з якими я стикаюсь буквально щодня. Здається німці пишаються своїм явищем соціального заангажування, це цікаво, це недорого і це престижно.

Коли в мене народилась перша дитина, я, як і личить завзятій, але молодій мамі, зібрала купу книжок про догляд за немовлятами та різноманітні прогресивні методи виховання – щоб моя дитина виросла генієм, до того ж щасливим, мені вкрай необхідні були авторитетні поради. На жаль, швидко стало зрозуміло, що більшість книжок не дуже переймалась поясненням біологічних основ розвитку мозку. Спробуєм ж розібратись, що на сьогодні знає наука про мозок і як ці знання використовує сучасна педагогіка.

Мозок і його розвиток

Що цікаво у розвитку мозку і що ми, власне, спостерігатимемо на кожному з етапів такого розвитку – це грандіозна взаємодія генетично-зумовлених факторів і факторів навколишнього середовища, які у випадку розвитку людини стають факторами соціального середовища.

Ембріональний розвиток

Мозок починає формуватись у людського зародка з ембріональної тканини ектодерми. Вже на 16-й день внутрішньоутробного розвитку можна розрізнити так звану нейрональну пластинку, яка протягом наступних декількох днів утворює жолоб, верхні краї якого зростаються і утворюють трубку. Цей процес є результатом складної координованої роботи цілого ряду генів і залежить від наявності певних сигнальних речовин, зокрема, фолієвої кислоти. Нестача цього вітаміну під час вагітності призводить до незакриття нейрональної трубки, що має наслідком тяжкі аномалії розвитку дитячого мозку.

Коли нейронна трубка закрилась, на її передньому кінці формуються три основних регіони мозку: передній, середній і задній. На сьомому тижні розвитку ці регіони діляться ще раз, і цей процес називається енцефалізацією. Цей процес відзначає формальний початок розвитку власне головного мозку. Швидкість росту мозку в плода вражає: щохвилини формується 250 000 нових нейронів! Мільйони зв’язків утворюються між ними! Кожна клітина займає своє визначене місце, кожен зв’язок акуратно організований. Нема місця довільності і випадковості.

У плода розвиваються різні органи чуттів. Докладно про це пише Peter Hepper в статті Unravelling our beginnings:

Першою з’являється реакція на дотик – тактильна чутливість. На восьмому тижні плід реагує на дотик до губів і щічок. На 14-мі тижні плід реагує на дотик до інших частин тіла. Наступним розвивається смак – вже на 12 тижні плід відчуває смак амніотичної рідини і може реагувати на материнську дієту. На звук плід реагує починаючи з 22-24 тижнів життя. Спочатку вловлює звуки низького діапазону, але поступово діапазон розширюється, і вже перед народженням плід розпізнає різні голоси і навіть розрізняє окремі звуки. Утробне середовище, де розвивається плід, доволі галасливе: тут гупає сердце, шумить потік рідин і перистальтики, з зовнішнього середовища поступають різноманітні звуки, хоч і приглушені тканинами матері, втім – що цікаво – діапазон людського голосу у 125–250 Гц приглушується слабо. Отже, будь-яка розмова ззовні формує велику частину звукового оточення плода.

Окрему увагу дослідників завжди викликала реакція на біль. Визначити, чи плід відчуває біль складно – біль у великій мірі феномен суб’єктивний. Втім, несвідома відповідь на больові подразники починається біля 24-26 тижня розвитку, коли вперше формується нейрональний шлях відповіді. З моменту, коли розвинулись перші органи чуттів, від них в мозок починає поступати інформація, що само по собі виступає фактором розвитку цього ж мозку і призводить до навчання. Виникає питання, наскільки важливою є отримана таким чином інформація і чи можемо ми певним чином впливати на плід, спонукаючи мозок до розвитку і сприяючи навчанню?

Плід може вчитись розпізнавати смак і запах. Наприклад, якщо матір вживає часник під час вагітності, то новонароджене немовля буде демонструвати менше відрази до запаху часнику ніж немовля, матір якого часник не вживала. Новонароджені діти також віддаватимуть перевагу музиці, яку вони чули в утробі, в порівнянні з музикою, яку чують вперше. Все це вже встановлено наукою. Але досі незрозуміло, чи явище пренатального навчання має бодай якийсь тривалий ефект. Відомо, що «музичний смак» до певного твору при відсутності підкріплення зникає вже за три тижні. Проте здатність плоду до «навчання» наводить деяких людей на думку, що розвиток мозку плоду може бути активізований програмою пренатальної стимуляції. Втім, про це нема жодних солідних наукових досліджень.

Мозок новонародженого

На момент народження мозок немовляти має фактично всі необхідні нейрони. Але мозок продовжує активний ріст і за наступних два роки досягає 80% розміру мозку дорослої людини. Що відбувається протягом цих двох-трьох років?

Основний приріст ваги мозку відбувається за рахунок гліальних клітин, яких в 50 разів більше ніж нейронів. Гліальні клітини не передають нервові імпульси, як це роблять нейрони, вони забезпечують життєдіяльність нейронів: одні з них постачають поживні речовини, інші - переварюють і знищують відмерлі нейрони або фізично тримають нейрони в певному положенні, будують мієлинову оболонку.

З моменту народження в мозок маляти поступає сила силенна сигналів з усіх органів чуттів. Мозок немовляти більш відкритий до моделюючої руки досвіду більше, ніж в будь-який інший проміжок життя людини. У відповідь на вимоги оточення мозок є скульптором самого себе.

Зір і мозок

Розуміння особливостей формування візуального кортексу почалось з відомих експериментів Девіда Хьюбела і Торстена Візела в 60-х роках минулого сторіччя. Вони продемонстрували, що якщо кошенятам тимчасово закрити одне око в певний критичний для розвитку мозку період, то в мозку не формується певний зв’язок. Навіть коли зір потім поновити, то характерний бінокулярний зір ніколи не сформується. Це розпочало нову еру в розумінні ролі критичних періодів розвитку і важливості наявності відповідного стимулу на цей час. 1981 року дослідники отримали за це відкриття  Нобелівську премію, а ми тепер можем погратись зі своїм мозком і зором на сторінці Девіда Хьюбела тут.

Те, що було зроблено з кошенятами, відтворювати на людях, очевидно, не гуманно. Але ці досліди дозволяють в певній мірі екстраполювати знання і таким чином розуміти особливості розвитку людського мозку. Існують також приклади з вродженою катарактою у дітей, що вказує на те, що і в людини є критичні періоди в розвитку мозку, які вимагають наявності певних зовнішніх візуальних стимулів для коректного розвитку мозку.

Що ж відомо про зір новонародженого?

Новонароджена дитина бачить у 40 разів менш роздільно, ніж доросла людина. Спостерігаючи мозок вчиться аналізувати зображення і вже за два місяці дитина здатна розрізняти основні кольори, а зображення стає чіткіше. У три місяці відбуваються якісні зміни, у мозку формується візуальний кортекс, зображення стає близьким до того, як у подальшому бачитиме доросла людина. Через півроку дитина вже здатна розрізняти окремі деталі і бачить лише у 9 разів гірше, ніж дорослий. Повністю візуальний кортекс формується до 4-го року життя.

Перші три роки

Цілком логічно припустити, що подібний критичний період стосується не тільки розвитку візуального кортексу. Вже ні в кого не викликає заперечень той очевидний факт, що в перші три роки життя відбуваються найважливіші етапи у формуванні мозку. Серйозним підвердженням може служити явище госпіталізму, яке в 1945 описав Шпітц. Мова про симптоми, які розвиваються у дітей на першому році життя, що виховуються в медичних закладах, ідеальних з точки зору медичного і гігієнічного догляду, але за відсутності батьків. Починаючи вже з третього місяця життя спостерігалось погіршення їхнього фізичного і психічного стану. Діти страждали від депресій, були пасивні, загальмовані у рухах, з бідною мімікою і поганою зоровою координацією, навіть загалом не фатальні хвороби часто мали летальні наслідки. Починаючи з другого року життя виявлялись ознаки фізичної і психічної відсталості: діти не могли сидіти, ходити, говорити. Наслідки тривалого госпіталізму тривалі і часто незворотні. Сьогодні описують також явище сімейного госпіталізму, яке розвивається у дітей на фоні емоційної холодності матері. Втім, що конкретно відбувається в цей час в мозку дитини достеменно невідомо.

Той факт, що ці перші три роки життя є бузсумнівно критичними для розвитку мозку дитини, спонукало вчених до наступних досліджень, а педагогів і політиків до бурхливої кампанії в підтримку стимуляції мозку дитини перших трьох років життя. Почалось все з твердження, що, очевидно, мозок формується від нуля до трьох років, після цього вже пізно щось робити. В Америці за державної фінансової підтримки стартувала кампанії «I Am Your Child» та «Better Brains for Babies». Як результат – гора книжок, навчальних програм для батьків і статей в пресі. Головний месидж цих програм можна сформулювати так: оскільки ми вже знаєм з робот нейрофізіологів, що нейрональні зв’язки формуються під дією зовнішніх стимулів і повністю за перші три роки, то це середовище треба якомога активніше посилити, відповідно активізувати ментальну стимуляцію мозку новонародженого. Такий підхід отримав назву science-based еnriched environments. Батьки кинулись купувати немовлятам диски з Моцартом для бебі, флеш-карти з яскравими зображеннями та інші іграшки, що мають розвивати.

Але виявилося, що педагоги дещо випередили науковців. У розпал кампанії один журналіст зателефонував нейрофізіологу Джону Бруеру, автора книжки «The Myth of the First Three Years: A New Understanding of Early Brain Development and Lifelong Learning» і спитав: «Базуючись на нейрофізіології, що б ви могли порадити батькам щодо вибору садочка для їх дітей?». Бруер відповів: «Базуючись на нейрофізіології – нічого».

Правда полягає в тому, що наука не знає, як має насправді виглядати еnriched environments для оптимального розвитку дитячого мозку протягом перших трьох років. Джон Бруер не втомлюється повторювати: досі не існує надійних досліджень, які б чітко вказували, якої сили, інтенсивності і якості мають бути подразники, нема відповідних досліджень, які б підтвердили тривалий ефект таких подразників у часі.

Явище еnriched environment досліджували на щурах. Щурів ділили на дві групи, одну просто саджали у клітку, а в другу до щурів помішали сородичів й іграшки. В збагаченому середовищі у щурів дійсно формувалось в мозку набагато більше синапсів. Але, як логічно зауважує дослідник Dr. William Greenough, те, що для щурів є збагаченим середовищем в лабораторних умовах, для дитини може бути просто нормальним середовищем. Немовлята не залишають наодинці і мають змогу багато досліджувати прямо вдома – просто повзаючи кругом по квартирі, досліджуючи книжки, витягнуті з книжкової полиці, або перевернуті корзини з одягом. Втім, експеримент зі щурами вже знайшов свій особливий шлях в пресі і не на жарт стурбував батьків, які переймаються розвитком своїх немовлят.

Для батьків, які стурбовані тим, що не встигли вчасно розвинути дитину за перші три роки, у науковців є ще один важливий заспокійливий арумент: розвиток мозку продовжується і після трьох років. В мозку формуються нейронні зв’язки протягом усього життя. Хоч цей процес і не зовсім лінійний, втім він генетично запрограмований, і так само залежить від набутого досвіду і оточення. В різні періоди життя він інтенсивніший, ніж в інші, і наступний період великої перебудови мозку – підлітковий вік.

Мозок підлітка – будівельний майданчик

Вчені давно вивчають мозок людини, в основному спостерігаючи різноманітні аномалії в розвитку, або травми мозку, які приводять до зміни функції, що проявляються в характерних клінічних картинах. Але справжній прогрес почався з застосуванням технології магнітно-резонансної томографії. Ця технологія дозволяє візуалізувати активні ділянки мозку, які називають функціональними. Мова не просто про визначення ділянки, а про визначення саме тих ділянок, які активізуються у відповідь на стимул. В американському National Institute of Mental Health під керівництвом Dr. Jay Giedd розпочався масштабний проект по дослідженню мозку підлітків. Мозок 145 нормальних дітей сканували з інтервалом в два роки і досліджували, які ділянки мозку обробляють інформацію і чи змінюється топографія функціональних ділянок в порівнянні з такими у вже дорослих людей. Що ж виявили вчені?

Префронтальний кортекс

Перше відкриття стосувалось серйозної перебудови префронтального кортексу. Giedd і його колеги знайшли, що в області, що називається лобовою корою (префрональним кортексом), мозок, здається, зростає знову якраз перед статевою зрілістю. Префрональний кортекс - ділянка, що розташована одразу за лобними кістками черепа. Перебудова цієї ділянки викликає особливий інтерес, оскільки саме вона виступає як CEO мозку, відповідаючи за планування, робочу пам’ять, організацію і настрій людини. Щойно префронтальний кортекс «дозріває», підлітки починають міркувати краще і розвивають більше контролю над імпульсами. Префронтальний кортекс – регіон «тверезої оцінки рішень». Поки не дозрів префронтальний кортекс, обробка емоційної інформації залишається незрілою і здійснюють її інші ділянки мозку, менш заточені під таку роботу. Саме тому підлітки схильні до невиправданих ризиків, загалом, погано розрізняють різні емоційні стани інших людей. Не знаю, як вам, а мені, як матері підлітка, це відкриття багато чого пояснює.

Use It or Lose It

Якщо у віці до трьох років розвиток нейрональних шляхів можна порівняти з ростом гілок у дерева, то у підлітковому віці мають місце два протилежних процеса – додатковий ріст нових шляхів і одночасна обрізка старих. Хоча, можливо, здається, що наявність багатьох синапсів – річ корисна, мозок вважає інакше, і в процесі навчання скорочує довгі синапси, при цьому біла речовина (мієлін) йде на стабілізацію і підсилення тих зв’язків, які активно використовувалися. Відбір проходить за принципом use it or lose it : «Використовуємо? Залишаємо! Не використовуємо? Позбавляємося!». Відповідно, зайняття музикою, спортом і загалом будь-яке навчанням спонукають до формування і збереження одних зв’язків, а лежання на дивані, споглядання MTV і грання в компьютерні ігри – інших.

Це саме стостується і вивчення іноземних мов. Якщо дитина вивчила другу мову до наступання статевої зрілості, але під час великої «підліткової» перебудови її не використовує, то нейронні зв’язки, що її обслуговують, руйнуються. Відповідно мова, що вивчалась після перебудови мозку, займе особливе місце в мовному центрі і буде використовувати зовсім інші зв’язки, ніж рідна мова.

Мозолисте тіло і мозочок

Ще одне відкриття прояснює інші підліткові особливості. Мова про активну перебудову в мозолистому тілі, що відповідає за комунікацію між великими півкулями мозку і, як наслідок, пов’язана з вивченням мов й асоціативним мисленням. Порівняння розвитку цієї ділянки у близнюків засвідчило, що воно лише у незначній мірі визначене генетично і переважно формується під впливом зовнішнього середовища.

Крім мозолистого тіла, серйозної перебудови зазнає також мозочок, при чому таке переналаштування триває аж до дорослого віку. Досі вважалось, що функція мозочка обмежується координацією рухів, проте результати магнітно-резонансної томографії довели, що він також задіяний в обробці розумових завдань. Мозочок не відіграє критичної ролі у реалізації цих завдань, скорше, виконує функцію копроцесора. Все, що ми називаєм високим мишленням – математика, музика, філософія, ухвалення рішення, соціальні навики, – проходить через мозочок.

Висновки:

Не дивлячись на серйозність проведених дослідження, вчені продовжують стверджувати, що вони все ще мало знають про зв’язок структури і функції мозку, а також розвиток поведінки. Так само мало відомо, які фактори є найбільш вагомими для оптимального розвитку і які резерви для розвитку ми потенційно маємо. Втім можна впевнено стверджувати, що нормальна людина з моменту народження і до смерті потребує уваги, спілкування, нормального живого оточення й щирого інтересу до себе. Це, власне, і є головним стимулом для оптимального розвитку мозку.

По матеріалам:

Inside the teenage brain

Brain Development on the National Child Care Information and Technical Assistance Center (NCCIC)

THE MYTH OF THE FIRST THREE YEARS: A New Understanding of Early Brain Development and Lifelong Learning. By John T. Bruer.

The Center on the Developing Child at Harvard University

Blog The Teenage Brain

Ілюстрація до посту cytrusova

Стилістична правка і терпляче вислуховування ідей giggster

Поки вчені шукають генетичні особливості, які відрізняють людину від мавпи, ми можем вдатись до мисленного експерименту на основі вже відомих нам фактів. В принципі, цей експеримент ніби лежить на поверхні, хоч надихнув мене на ідею про це подумати один філософ, за що я йому дуже вдячна. Уявіть собі дві генетично ідентичних близнюків. Один з них з моменту народження виховувався серед людей, а другий, припустимо, в повній ізоляції. Історії відомі подібні приклади людини-мауглі.  Очевидно, що людина, яка виросла в ізоляції, не буде володіти мовою, не факт, що буде ходити на двох ногах і їй, скоріш за все, навіть не буде притаманне явище свідомості, що б ми не  розуміли під цим терміном. Висновки, до яких ми мали б прийти, цілком очевидні: спадковий молекулярний апарат тільки дає нам можливіть стати Homo sapiens, а от чи стане новонароджене немовля людиною розумною, це визначає людське середовище.

Подивимось на мавп, в сподіванні знайти первісні особливості, які б підвердили наше припущення.

Майже за Енгельсом.

Наприклад, використання знарядь для того, щоб підвищити свої шанси для виживання і пристосування до умов навколишнього середовища. Це окрема хвилююча тема досліджень антропологів. Розрізняють шість основних типів використання знарядь: об’єкти, які можна кинути на хижаків або конкурентів, об’єкти, якими можна вдарити хижака, списоподібна мисливська зброя (тільки hominids), об’єкти для демонстрування соціального стану, об’єкти для очищення частин тіла, а також предмети, які використовуються для отримання продуктів харчування, як, наприклад, гілочки діставання комах або камені для розколювання горіхів. Це тільки на перший погляд просте явище. Використання об’єктів, які не є частиною тіла, можливо вимагають утворення нових нейронних шляхів, які б сприяли аналізу ситуації і передбачення її наслідків. І дійсно, вчені з Пармського університету під керівництвом  Giacomo Rizzolatti, які вже давно вивчають дзеркальні нейрони, в результаті серії експериментів дійшли висновку, що під час використання знарядь праці нейронні шляхи активуються таким чином, ніби це продовження пальців макаки.

Втім, найцікавіше питання полягає в тому, яким чином передається явно набута якість? Той факт, що здатність користуватись одним чи іншим знаряддям розповсюджується в обмежених соціальних групах, а не серед усіх представників виду, наводить на думку, що уміння передається серед сородичів (горизонтально) і з покоління в покоління (вертикально), причому найчастіше від матері до дитини (серед приматів саме мати найближчий по комунікаціям сородич).  Швидше за все, еволюційний сценарій матеріальної культури полягає у тому, що зростає комплекс навичок, які сприяють кращому пристосуванню, комунікабельності та здатності до соціального навчання, в той час, коли новаторські здібності (наприклад, інтелект) лише слідує цим якостям. Таким чином еволюція інтелекту може буте побічним продуктом відбору на здібність до соціально-упередженого навчання, яке необхідне для отримання важливих навичок, і, очевидно, що інтелект повинен бути більш поширеними в групах, а не серед поодиноких організмів. Іншими простими словами: в групі мавп час від часу спонтанно у особини з новаторськими здібностями виникає ідея використати камінь для розколювання горіха, і надалі ця якість передається в групі за умови, що група комунікує і здатна до навчання.

Перш ніж ми перейдем до культурної еволюції людини, підсумуєм сказане: принаймні серед мавп користування знаряддям  розглядається як набута якість. Успіх закріплення цієї якості залежить від комунікабельності і здатності до навчання всієї групи, а ймовірність появи нової якості залежить від наявності в групі бодай однієї особини з новаторськими якостями. Причому тут люди?

Про меми.

Проекстраполюємо ці знання з використання знарядь до появи і використання мови, а також замахнемось на можливе пояснення культурної еволюції. В 1976 році в книжці Докінза “Егоїстичний ген” з”явилось нове слово meme – одиниця культурної інформації, поширювана від однієї людини до іншої за допомогою імітації або навчання.  Приклади включали думки, ідеї, технології, теорії, жести, практики, моди, звички, пісні й танці. Memes пропагують себе і можуть переміщатися через культурні соціосфери так само, як поведінка вірусу. Вони можуть змінюватись (мутувати) під час передачі, комбінуватись і набувати нового сенсу. Ідея мемів не була вже на той час така вже й нова, але починаючи з Докінза вона набула масштабності і сформулювалась дуальність природи Homo sapiens, з одного боку як наслідку комбінації генів, а з іншого, як результату навчання в соціальній групі, яка вже накопичила  знання від попередніх поколінь. Якщо вже розгорнути руки на всю ширину і включити уяву на повну потужність, то ми впритул наблизимось до спроби мінімального пояснення шляху культурної еволюції. Звісно, це не тема маленької блогової замітки. Власне, я веду трохи до іншого.

Маємо, що маємо.

Таким чином розмірковуючи, я прийшла до банального висновку, що стан соціальної групи залежить від зовсім невеликої кількості факторів. По-перше, це сума набутих знань, технологій і пануючих мемів в соціосфері, по-друге, здатність до комунікації і навчання окремих особин, по-третє, наявність особин з новаторськими здібностями для появи нових навичок, що б в перспективі привело до збільшення пристосування цієї групи особин до поточних умов. Далі можна тільки тасувати ці якості у будь-якому порядку, але ми все одно будем приходити до одного і того самого результату, а саме до факту взаємозв”яку цих факторів.  До чого я веду.

В 2005 році вчені німецького інституту Макса Планка, ініціатива “Рослинний геном”  (Genomanalyse im biologischen System Pflanze) сповістила про вільний доступ до колекції арабідопсисних мутантів, у яких технологічно вимкнено той чи інший ген, причому в кожному окремому випадку відомо, який ген вимкнено. Таких ліній нараховується 16 664 (тобто в кожній з них виключено один певний ген) з близько 28 000 всих можливих. З минулого року організовано передачу цих ліній в європейський сток-центр, де їх можна отримати за символічну плату. Що це означає. Якщо вчений містер Сміт вивчає ген Х, роль якого не ясна, то він може написати листа і йому пришлють насіння арабідопсису, де виключений цей ген. Вивчайте на здоров”я. В місяць розсилається по всьому світу близько 40 проб і за цей час вже розіслано тисячі різним науковцям зі всього світу. Утворюються величезні наукові консорціуми, де йде інтенсивний обмін результатами досліджень, накопичуються світові знання про роль кожного окремого гену. Це грандіозний проект, від масштабів якого паморочиться в голові. Але є нюанс. Впродовж всього часу існування цієї колекції жодного запиту на мутантне насіння для досліджень не поступало з України. Судячи з інтерактивної карти заходу на сайт, за минулий місяць туди з Києва зазирали всього декілька разів, але очевидно нічого не замовили. Це означає одне, що Україна знаходиться поза світовим науковим простором принаймні в рослинній генетиці. Отже, повертаючись до наших соціокультурних факторів – сума знань і технологій у нас плачевна.

Шапка Гугуце

Днями я, перебуваючи в таких невеселих роздумах, вирішила зробити свій манюпусінький внесок в україномовний інформаційний простір і допомогти добрим гномам, які пишуть вікіпедію.  Сподівалась докластись до суми знань з розрахунку на здатність до комунікації і навчання окремих особин.  Вікіпедія на мій погляд – це безпрецендентне віртуальне дзеркало соціосфери. Наповнення її цілком достовірно відображає інтелектуальні і культурні тенденції в суспільстві. Якщо ви ще не зробили свій вклад, то раджу принаймні це спробувати, дізнаєтесь багато цікавого. По-перше, налаштуйтесь на альтруїзм. Я з наскоку можу вигадати декілька тем, які навряд чи зацікавлять україномовного користувача вікіпедії наступні 50 років просто за відсутністю поточної необхідності, але про це також треба писати бодай для прийдешніх поколінь. По-друге, приготуйтесь до того, що релевантність вашої теми будуть оцінювати (і вирішувати) окремі люди, не факт, що професіонали, які з однієї сторони живуть в тій самій соціосфері, яка сформувалась на даний момент в українському інформаційному просторі (з усіма наслідками, які з цього випливають), а з другої сторони існують формальні цивілізовані правила оцінки релевантності, які можуть не відповідати поточній дійсності українських реалій по причині серйозної ізольованості української інтелектуально-культурної еволюції від світового прогресу (як я показала це на простому прикладі з мутантним бур”яном арабідопсисом).

Тут якраз час згадати meme про поріг компетентності з принципа Пітера.  Насправді він існує тільки умовно, якщо брати до уваги загальний рівень компетентності всієї групи. Я чомусь оптимістично вважаю, що кожна людина, навіть та, яка не має новаторських здібностей, має певний потенціал до навчання, варто тільки перенести її в “високо компетенту” групу.  Якщо взяти мавпу зі зграї, яка не вміє користуватись палицею для розколупування мурашника, і своєчасно перенести її до групи, яка вміє це робити, то є великий шанс, що вона опанує знаряддям, навіть якщо не вона його вигадала. Але якщо взяти мавпу, що вміє роздовбувати каменюкою горіх і перенести подумки її в групу, що не має цього вміння, то підозрюю, що мало мавп оцінить її прогресивні навички. А якщо у них там ще й демократія, то можем спостерігати синдром Гугуце (тицяйте в лінк мерщій, щоб дізнатись що це, бо зовсім скоро ця стаття зникне з вікіпедії в результаті голосування спільнотою як така, релевантність якої не довдедена і цей симпатичний мем піде в небуття) в дії, коли тотальне непорозуміння накриває цілу групу і тоді одна з мавп може сказати, що для неї звичаї спільноти для неї важливіші ніж потенційні нові навички.

Однак я утопічно оптимістично сподіваюсь на те, що з часом набереться критична маса здібних до навчання і зацікавлених в новому людей в україномовній вікіпедії. Ми дізнаємось і про авангардне мистецтво, і про нові технології та навчимось відрізняти інформаційний мотлох від нових знань. А там дивимось, і в Україні з”являться нові прогресивні митці та повернуться додому науковці.

]]> http://progenes.wordpress.com/2008/10/20/antropolog/feed/ 10 progenes http://progenes.wordpress.com/2008/10/13/carnitin/ http://progenes.wordpress.com/2008/10/13/carnitin/#comments Mon, 13 Oct 2008 13:15:21 +0000 progenes http://progenes.wordpress.com/?p=118 ]]>

Перш за все стаття стосується тих, хто в погоні за гарною фігурою сподівається на чудо-пігулку. Тому сьогодні буде про L-карнітін. Я спитала у Гуггла і він мені сказав, що вітчизняний ринок насичений карнітіном і пропонується він як дієвий жироспалюючий засіб, а також як “енергетична добавка” при заняттях бодібілдінгом та аеробікою. На числених сайтах можна навіть знайти опис механізму дії та рекомендації по дозуванню. Але що кажуть щодо дієвості карнітіну вчені? Для того, щоб не дати ввести себе в оману, доведеться зануритись в біохімію нашого організму.

Анаболізм – катаболізм.

Жива клітина весь час балансує між полярними процесами життя і смерті та накопичення і розпаду, до того ж перебуває в часових межах розвитку. Підтримання гомеостазу чи не найчарівніший винахід природи і тут задіяні чутливі молекулярні сенсори, які ефективно вловлюють відхилення в той чи інший бік і “переключають” системи на синтез або на спалювання. Одним з таких ефективних сенсорів у живих організмів є спеціальні кінази, які залишаються незмінними під еволюційним тиском і в дріжджах, і в рослинах і у тварин. У тварин вони мають назву AMPK (5′AMP-activated protein kinase). Вони здатні вловлювати енергетичний статус клітини і при збільшенні АМФ, як продукту розпаду енергетичної молекули АТФ, вони активуються і напряму або опосередковано запускають машинерію всього організму для поставки палива в клітину і одночасно виключають енергомісткі процеси запасання жирів. Це стосується активації ензимів для спалювання жирів, включання каскаду генів, які кодують білки, що обслуговують процес енергопродукції, також активуються транспортні системи, що поставляють паливо в енергетичні станції клітини – мітохондрії.

Тепер ми підійшли в притул до того, що є паливом для організму, яке дає нам енергію.

По-перше, це глюкоза, яка в процесі гліколізу розкладається або до пірувату при умові достатнього поступання кисню, або до молочної кислоти при умові кисневого голоду, але в обох випадках на виході маємо  дві енергетичних молекул АТФ. До пірувату ми ще повернемось пізніше. Під час фізичного навантаження спочатку “спалюється” цукор в крові, що посилає сигнал у мозок, що негайно треба ще паливо. Мозок посилає сигнал організму, що цукор “можна брати” з глікогенових запасів у печінці і першим ділом вибираються ці “легкі” енергетичні запаси. Втім, при великих потребах в енергії треба серйозніші джерела.

Цим іншим паливом для продукції АТФ є ліпіди, які відкладені у нас в жировій тканині. На них ми зупинимось докладніше, бо скоро буде про карнітін. При фізичних нагрузках енергія нам потрібна у м”язах,  а жири знаходяться в жировій тканині, причому достатньо законсервовані. Як ми бачили вже раніше, організм вже отримав молекулярний сигнал, що паливо треба поставити в м”язові клітини. Отже, ліпіди у нас відладені у вигляді жирів – тріацилгліцеролів, які під дією активованого ензима ліпази розщеплюються на одну молекулу гліцерола і три молекули жирних кислот. Це називається мобілізацією жирів. Крім того, ліпазу активують деякі гормони, такі як адреналін і глюкагон. Далі доля продуктів розпаду різна. Вони потрапляють в кровоносне русло, гліцерол транспортується в печінку і далі метаболізуються разом з цукрами, а от молекули жирних кислот з кровотоком і активним транспортом поставляються частково в клітини м”язів, де вони якраз і потрібні.

Жирні кислоти хімічно інертні, для того, щоб вони вступили в подальші хімічні перетворення їх потрібно активізувати. За допомогою ензиму тіокінази до молекули жирної кислоти прив”язується так званий коензим А і утворюється енергомістка сполука ацил-коА, яка плаває в клітині, але ще в мітохондрію не потрапила. Для того, щоб потрапити в мітохондрію, ацил-коА подолати подвійну ліпідну мембрану. Не заглиблюючись в причини скажу, що коА разом з ацилом “не пролазить” через мемрану, тому тут в роботу вступає хитрий транспортний механізм. На мембрані мітохондрії є спеціальні ворота, на яких сидить “провідник” карнітін. Він тимчасово чіпляється до ацилу на місце коА, пролазить через з ним через ворота,  всередині мітохондрії є свій коА, якому він віддає цей ацил, а сам  повертається назовні. Ця вся громіздка конструкція називається карнітіновий шаттл. Коли ацил-КоА таким макаром попав в мітохондрію, він вступає в складний цикл бетаоксидації, що призводить до синтезу молекул ацетил-КоА, які вже потім є паливом для цитратного циклу. Цитратний цикл, або його ще називають цикл Кребса, або дихальним циклом, це така велика топка, куди поступає сировина ацетил-КоА і/або піруват і все це в процесі послідовних реакцій в мітохондріях поступово розкладається до води, енергомістких молекул та вуглекислого газу.

Як ми тільки що докладно розглянули,  ацетил-КоА утворюється з жирів, так само зауважу, що він утворюється також з вищезгаданого пірувату, крім того, при великій потребі в топку можуть йти і білки, які розкладаються до амінокислот, які що? Правильно, також перетворюються на ацетил-КоА. Але розклад білків це вже крайня міра для організму.

Карнітін.

Тепер, коли ми вже знаєм, як працює ця вся енергетична машинерія, можемо зосередити свою увагу на карнітіні. Очевидно, що коли організм отримує достатньо поживних речовин іне витрачає їх на фізичні вправи, всі процеси налаштовані на жирозберігання. Карнітін плаває собі в клітині без роботи. І хоч скільки будем його їсти, до спалювання жиру це не призведе. Логічно, що для того, щоб карнітін запрацював, треба як мінімум дати організму сигнал, який би переключив процеси з режиму зберігання в режим спалювання. Можливо більше толку буде, коли ми будем приймати його під час фізичних вправ?

Виявилось, що тут також далеко не все просто. Не дивлячись на те, що карнітін був виділений давно, грунтовно вивчений механізм його дії, але регуляція його синтезу і виведення з організму залишались довго білою плямою. Це привело до появи спекулятивних теорій про те, що карнітін можливо може бути лімітуючим фактором в успішності бетаоксидації жирних кислот. Фармацевтичні компанії не забарились і вихлюпнули на ринок карнітін, як можливий стимулятор метаболізму і біодобавка для спортсменів.  І тільки починаючи з 2000 року назбиралась критична маса дослідженя, які спростовують лімітованість карнітіну для метаболітичних процесів.  Так само, як паливний сенсор АМРК “відчуває” енергетичний дефіцит і включає систему катаболізму, так само чутливо він піклується про достатню кількість всіх складових для цих процесів. З одного боку ми вживаєм достатньо карнітіну з м”ясними продуктами, а як тільки виникає дефіцит, карнітін синтезується з деяких амінокислот самим організмом в нирках і печінці. Рівень карнітіну дуже гомеостатичний, транспорт в потрібні органи активний, а надлишок одразу виводиться нирками. Наприклад в плазмі крові його концентрація 60 мікромоль/ літер, в печінці 900 мікромоль/кг, а в м”язах 40000 мікромоль/кг. За одну годину легких фізичних навантажень ні вміст карнітіну, ні ацил-карнітіновий баланс в м”язах НЕ міняється взагалі. Тільки під час сильних фізичних навантажень при анаеробних умовах спостерігається збільшення рівня ацил-карнітіну в м”язах, що може бути наслідком накопиченням лактату (див. вище) і є наслідком тимчасового порушення метаболітичної рівноваги. А як змінився при цьому рівень карнітіну в плазмі крові, яка мала б поставляти карнітін в м”язи? Клінічні дослідження показують, що ніяк! Таким чином ідея карнітіну як лімітуючого фактору для бетаоксидації жирних кислот себе фактично вичерпала. Є одне дослідження на тваринах, яке показує теоретичну можливість дії карнітіну на прискорення вуглеводного окислення і то, на серцевій тканині, але поки що ніхто не показав релевантності цієї ідеї для здорової людини. Числені клінічніі дослідження зв”язку вживання різних доз карнітіну і фізичних вправ атлетів, нетренованих і тренованих людей, НЕ підтвердили його чарівної дії.

Що робиться з карнітіном, коли він попав в організм у вигляді дорогої пігулки?

Оральне вживання карнітіну біологічно-доступне на 5-15%. Якщо на момент вживання карнітіну організм потреби в ньому не має, то він , поплававши деякий час в плазмі крові повністю виводиться з сечею. Деякі експерти-дієтологи єхидно називають вживання карнітіну продукцією дорогої сечі.

Так що? Зовсім некорисний продукт?

Звичайно ні. Описано цілий рід захворювань, які пов”язані з порушеннями синтезу карнітіну, його транспортом, з його метаболізмом і підтриманням гомеостазу. Це можуть бути і вроджені генетичні поломки, і, як наслідок, поломок в інших ділянках цього злагодженого механізму регуляції. Це і рак, і діабет, і хвороба Альцгеймера, і хвороби нирок, і ще цілий ряд хвороб, які давно і успішно лікують препаратами карнітіну.  Виправданим може бути приймання карнітіну веганцями, адже вони не вживають м”яса – основного джерела карнітіну. Але як однозначно доводять дослідження, для здорової людини, навіть тієї, яка приводить своє тіло в порядок фізичними вправами, додатковий карнітін це лишня трата грошей.

Як побічний наслідок карнітінового уроку має бути висновок, що для того, щоб організм почав спалювати жир, треба дати йому сигнал, що енергії нема: менше їсти, більше фізичних вправ.

Корисні посилання.
Eric P Brass Supplemental carnitine and exercise American Journal of Clinical Nutrition, Vol. 72, No. 2, 618S-623s, August 2000
Carnitine: The Science Behind a Conditionally Essential Nutrient
Carnitin im Sport: Die Wahrheit

Як відомо, цьогорічну Нобелівську премію в галузі медицини розділили на трьох -  французькі дослідники Люк Монтаньє та Франсуаза Барре-Сінуссі отримали за відкриття вірусу імунодефіциту людини  та Гаральд цур Хаузен за встановлення вірусної природи цервікального раку. Не пройшо і тижня з моменту нагороди, як навколо премії розгорілась серйозна суперечка, яка втім бере свій початок в 80-х роках минулого сторіччя і її називають наймерзеннішою науковою суперечкою 20-го століття.

Перша згадка про загадкову хворобу, яка вражає переважно геїв та наркоманів,  була в 1981 році і вже тоді з’явились перші підозри про інфекційну природу захворювання, хоч все ще не вдавалось виділити збудника. Роберт Галло, тоді співробітник національного ракового інституту в Штатах, вперше заявив про можливу вірусну природу захворювання і висловив припущення, що збудник може бути подібним до HTLV-1 або HTLV-2, відомих ретровірусів, що причиняють лейкемію, які відкрив сам Галло. 3 грудня 1983  року співробітники паризького інституту Пастера Люк Монтаньє та Франсуаза Барре-Сінуссі (яку Люк називав своєю тінню), отримали зразки лімфатичних вузлів від пацієнта з яких вдалось виділити збудника. Про що в травні 1983 і йшлось в статті в Science, яка підсумовувалась обережним припущенням, що цей вірус може спричинаяти СНІД. Тоді цей вірус отримав назву LAV (lymphadenopathy associated virus).

Тим часом американські конкуренти не дрімали і Галло продовжував свої власні пошуки збудника. Галло тісно співпрацював з французькими колегами і попросив їх надати свої вірусні проби для порівняння, що вони і зробили. Отже, в 1984 році вийшла стаття Галло в тому ж Science, де він заявив про те, що остаточно знайшов і виділив збудника, що спричиняє СНІД і цей збудник отримав назву HTLV-3 (human T-lymphotropic retroviruses).

На цьому дружба американських і французьких коллег закінчилась і розпочалась війна за патенти, хто ж має вважатись першовідкривачем вірусу. Почалось докладне дослідження протоколів, яке виявило, що збудник, який описав Галло дуже сильно генетично нагадує збудника зі зразків французів. На той час вже було відомо, що вірус серйозно генетично відрізняється від пацієнта до пацієнта. Галло стверджував, що мала місце проста неакуратність і його вірусні зразки були забруднені “французькими”. Конфлікт набув трансатлантичного масштабу. Вирішували його вже на найвищому рівні в 1987 році і компроміс був укладений після переговорів французького прем”єра Жака Шірака і американського президента Рональда Рейгана. В патентних правах зафіксовано рівний вклад французів і американців і в цьому ж році Галло і Монтаньє отримали найвищу наукову американську відзнаку в галузі медицини – премію Ласкера.

Протягом наступних двох десятиліть і Монтань, і Галло випустили багато наукових статей, в тому числі і про історію відкриття вірусу. Незаперечним залишається той факт, що французи були першими, але і науковий вклад у вивченні особливостей вірусу Галло не менш цінний. То ж вчені цілком швидко порозумілись між собою і продовжили плідну наукову кооперацію, яка продовжується по цей день. Отже, Нобелівський комітет підвів остаточний підсумок в науковому конфлікті і таким чином встановив справедливість. На врученні нагороди Галло виглядав засмучено, бо колись заявляв, що зробив все, щоб отримати цю нагороду. Але разом з тим знайшов теплі слова для французьких колег і привітав їх.

Але на цьому суперечка навколо цієї премії не припинилась.  Виявилось, що Нобелівський комітет “забув згадати” ще одного француза Жана-Клода Чермана і вже у вівторок був створений комітет на підтримку Чермана з відповідною заявою у нобелівський комітет. Якщо ми подивимось на список авторів самої першої статті в Science, то побачим, що ім’я Чермана стоїть на другому місці. Справа в тому, що порядок розташування авторів у науковій статті має певну логіку. На першому місці ім’я науковця, який безпосередньо займався наковими дослідженнями. На останньому – ім’я керівника групи, тобто шефа. Далі імена розташовані згідно частки експериментального або інтелектуального вкладу в дослідження. Але якщо над темою безпосередньо працювали два або три науковці, то це приводить до числених суперечок, до вирішення яких часто залучають незалежного суддю. Очевидно, так трапилось і з Черманом. Комітет на підтримку Чермана вважає, що його обійшли з премією незаслужено.

Поки триває суперечка навколо премії щодо відкриття ВІЛ, в просторі інтернету все ще не вщухають сумніви щодо реального існування вірусу. C’est la vie, – сказали б французи.

Поцес пізнання починається з простого спостереження. Декого результати спостереження спонукають до формулювання питання. Це вже є першим кроком до пошуку відповідей і це лежить в основі єпістемології, науки про появу і накопичення знань, вловлювання закономірностей розвитку цих знань і, як результат, формулювання нашого уявлення про Всесвіт. Дякуючи допитливості, людство вже суттєво просунулось в розумінні багатьох природних процесів і явищ, зроблені відкриття полегшили побут і відкрили нові горизонти для нових технологічних можливостей. Так само наукові відкриття вже не раз ставили людство перед загрозою винищення.

На мій погляд, здатність ставити питання і шукати на них відповіді, аналізувати минуле і зазирати в майбутнє – мабуть найцікавіша властивість нашого мозку. Тому сьогодні буде про питання.

Я вже розказувала про так званий Клуб інтелектуалів Edge, організатори якого дають майданчик для виступу науковцям, щоб ті мали змогу донести свої відкриття зацікавленій публіці напряму. Засновник цього клубу Джон Брокман відомий культурний імпресаріо, автор та редактор числених науково-популярних книжок, заснував так званий The world question center де ставив різноманітні питання науковцям. Ці питання кожен також може задати собі, бо найцікавіше питання насправді «Що ти сам себе питаєш?». Ось наприклад:

Яке найбільш важливіший винахід людства за останні 2 тисячі років? І чому?

- Контрацептиви. Як наслідок контрацептивів розмивання традіційних сімейних структур в західному суспільтві та поштовх для фемінізму.

- Якщо винахід розглядати не як технологічний прорив, а як концепцію, то тоді це демократія. Можливість формувати суспільство без раси, класів і гендерної нерівності.

- Формулювання принципів наукового пізнання.

- Прапор – символ належності, за яким слідують мільони на смерть або перемогу, незалежно від спільних біологічних якостей.

- Цивільні права та система соціального захисту.

- Квантова теорія.

- Космічні польоти.

- Музика.

- Батарейка, що здатна зберігати енергію.

- Сіно, що дало змогу в холодному кліматі утримувати домашніх тварин.

- Компьютер, інтернет.

- Одомашнення коня 6000 років тому на території сучасної України. Автор цієї відповіді окремо зауважує, що хоч йому довелось розширити часові рамки відведені опитуванням, він вважає, що без одомашення коня цивілізація не відбулась би.

- Дві основні релігії, які відіграли найважливішу роль за останні 2 тисячі років. Християнство і Іслам.

- Обчислення

- Універсальна машина Тьюрінга.

- Хірургія, анестезія

Список довгий. Бажаючі самі мають змогу ознайомитись з рештою відповідей. Дуже цікаве читання. Можна і самому подумати, що ж таке важливе було винайдено за останні 2 тисячі років, що зробило наше життя саме таким, яке воно є зараз, а без чого можна було б обійтись.

Наступним питанням було «В що ми вірим, але не можем перевірити».

На це філософське питання відповідали 109 вчених з різних галузей. Дехто просто дотепно віджартувався, а дехто формулював сучасний стан науки, яка ще не знайшла відповіді на поставлені перед нею завдання.

- віра та докази в тій чи іншій мірі доповнюють один одного: якщо ви вірите, то вам не потрібні докази, і якщо у вас є докази, то вам не треба вірити

- вірити в знання, які поки що не можуть бути доведеними це і є квінтесенція фізики

- вірю в любов! – схильні до лірики деякі фізики

- в існування позаземних цивілізацій

- в те, що сучасні діти – жертви технічного і економічного прогресу

- що немовлята більш свідомі ніж деякі дорослі

- що у пташина мова подібна до людської

- в творчі сили нудьги

- у відсутність бога, навіть коли буде достатньо доказів його існування

- в можливості змінити спеціалізацію вже диференційованої клітини

- що чорні дири не зищують інформацію

- в відкриття механізмів сприйняття часу людиною

Ці всі та інші відповіді вийшли окремою збіркоюWhat we believe but cannot prove it . На жаль, перекладу поки що я не знайшла.

Таких питань ставилось багато:

Що викликає у вас оптимізм?

Яка ваша небезпечна ідея?

За яким правилом живеш ти? (особисто я зараз живу за одним з законів Мерфі: як би я не намагалась ясно і доступно написати, все одно знайдеться хтось один, хто зрозуміє з точністю до навпаки! )

І нарешті, здається чи не перша перекладена російською книжка під редакцією Брокмана - „Будущее науки в XXI веке. Следующие пятьдесят лет“. 25 науковців намагаються дати футуристичні прогнози на наступні 50 років розвитку науки і технології. Книжка має два розділи – «Майбутнє в теорії» і «Майбутнє на практиці». Як зародилось життя? Що таке життя? Чи існують інопланетяни? Яка природа гравітації? Як вплине на людство маніпуляція з генами, нанотехнології і відкриття квантової механіки? Мораль, смерть, штучний інтелект, продовження тривалості життя. Освіта, політка, щастя, любов, медицина. Декілька відповідей наведу тут:

- Ми будемо мати більш детальну історію Всесвіту. Теорія струн підтвердиться або спростується шляхом спостережень протягом декількох років.

-Ми дізнаємось звідки з’явилось на Землі життя.

-Ми полетим на Марс

-Пацієнт до медичної картки матиме повну геномну послідовність.

-Ми все ще не зможем штучно синтезувати життя.

-Кібернетична сфера замінить Інтернет. Ми все ще будем читати книги, але більшість університетів зникне.

-Ми дізнаємось, що неандерталець був пухнастий і що люди і неандертальці розглядали один одного як продукти харчування, а також про те, що люди розглядали неандертальців як джерело теплого одягу.

-Mи, можливо, зможем додати кілька шарів нейронів в нашому мозку.

-Ми все ще будем на диво мало знати про зв’язок між нейронною активністю і свідомістю.

Наскільки мені відомо, з понеділка книжку можна буде замовити з доставкою в межах Києва не виходячи з теплого офісу.  Приємного читання!

Ризики і переваги вирощування трансгенних рослин одна з гарячих тем вітчизняних мас-медіа. На цю тему охоче дискутують як профі, так і ділетанти. Одним з аргументів в оцінці ризиків наводиться відсутність тривалого досвіду вирощування ГМО, тому висновки про ймовірні екологічні і економічні наслідки робляться скоріше умоглядні. В останньому номері журналу Science надруковані результати моніторингу вирощування трансгенного бавовнику з 1992 по 2007 рік в шести провінціях на півночі Китаю.

Станом на 2007 рік в світі вирощувалось 14 млн гектарів трансгенного бавовнику, з них 3,8 млн га в Китаї. Цей бавовник, що містить ген бактеріального токсину з Bacillus thuringiensis (Bt-токсин), сконструювали з метою боротьби з шкідником бавовниковою совкою Helicoverpa armigera.  Бавовникова совка один з найсерйозніших шкідників, личинка якого вражає не тільки бавовник, а й злаки, овочі і інші культурні рослини. В Азії вона за сезон дає чотири покоління. Пшениця це  основна рослина-хазяїн для першого покоління совки, а бавовник, соя, арахіс і овочеві – це хазяї для наступних трьох поколінь. Основним агротехнічним заходом боротьби було інтенсивна, до 8ми разів за сезон, обробка полів інсектицидами. Втім це привело до появи стійкої до інсектицидів совки і, як результат, спалах кількості совки в 1992 році і, відповідно, збільшення інтенсивності обробки інсектицидами.

В 1997 році на ринок випущений перший трансгенний бавовник, який до 2001 року вже широко культивувався, що привело до збільшення врожайності і  різкого зменшення використання інсектицидів до двох поливів за сезон. Але це тільки одна сторона застосування ГМО бавовонику, а які ж екологічні наслідки для совки і інших комах, причому не тільки на бавовникових полях?

Під час тривалого моніторингу аналізували щільність враження совкою на полях 10 млн маленьких фермерських господарств, які культивують 3 млн га бавовнику і 22 га інших культурних рослин. Результати були вражаючі. Починаючи з 1997 року щільність враження личинкою совки знижується і продовжує знижуватись. Популяція совки зменшилась не тільки на трансгенному бавовнику, а й на інших культурних рослинах. Це пояснюється тим, що бавовник, як рослина-хазяїн для другої сезонної хвилі розмноження совки, суттєво редукує цю другу хвилю, що відповідно одразу відображається на  чисельності особин третій і четвертій хвилі.

Втім, найбільшою проблемою залишається питання можливої появи стійкої совки до дії Bt-токсину. Це трапиться рано чи пізно, беручи до уваги закони еволюційного розвитку. Однак, ймовірність  появи цієї події можна спробувати відтягнути в часі. Для цього потрібно поряд з полями з трансгенним бавовником  засіювати смугу нетрансгенного нормального бавовнику, як це вже практикують в Америці.  Такі заходи понижують селекційний тиск на совку. В Китаї цю технологію дуже важко впровадити, бо треба вкладувати додаткові кошти і зусилля  на роз’яснення і навчання тисяч дрібних фермерів, які не розуміють, чому потрібно жертвувати частину врожаю на поталу совці.

Одночасно зі зменшенням совки на бавовникових полях дещо збільшилась кількість іншого шкідника – клопів з сімейства Miridae. Це пояснюється тим, що він стійкий до дії Bt-токсину, при тому, що зменшилась інтенсивність  застосування інсектицидів. Все це створило сприятливі умови для розвитку цього шкідника.

В цілому можна сказати, що результати культивування трансгенного бавовника були дуже успішні. Суттєве зменшення використання інсектицидів позитивний результат не тільки для здоров’я фермерів, а і для загальної екологічної ситуації на сільськогосподарських полях.

Джерело: Kong-Ming Wu, Yan-Hui Lu, Hong-Qiang Feng, Yu-Ying Jiang, Jian-Zhou Zhao. Suppression of Cotton Bollworm in Multiple Crops in China in Areas with Bt Toxin–Containing Cotton // Science. 2008. V. 321. P. 1676–1678.

На завершення чудова інформаційна презентація на тему “Рослинний геном” від Science.

Знання коштують дорого, але незнання обходиться ще дорожче.

Поглянувши зранку на своє відображення в дзеркалі, відмітила, що роки беруть своє. Зморшки біля очей видають вік, якби я не намагалась призупинити швидкий плин часу, намазуючи на обличчя креми, що пропонує косметична індустрія. Втім, я вже давно підозрювала, що креми – скоріше дань сподіванням, ніж якийсь дієвий засіб проти невпинного старіння.

Отже, сьогодні розглянемо міфи, які нав”язуються нам косметичною промисловістю і спонукають нас дорого платити за неіснуючі ефекти.

Для початку коротко розглянемо анатомічну будову шкіри і природу її старіння.

Шкіра складається з трьох основних шарів. Епідерміс – це зовнішній шар, який являється бар”єром до зовнішнього середовища. Його клітини кератиноцити проступово рухаються з середини назовні і продукують велику кількість кератину, який утворює щільний еластичний прошарок. Коли клітини досягли зовнішнього шару, вони відмирають. Крім кератиноцитів у епідермісі присутні меланоцити, які продукують пігмент меланін, та деякі клітини імунної системи. Життєвий цикл клітини епідермісу становить 2 тижні.

Під епідермісом розташована дерма, яка являє собою значно складнішу систему тканин. Там є  нервові закінчення, дрібні кровоносні судини, цибулини волосяних фолікулів, жирові та потові залози і різні типи сполучної тканини: той самий колаген надає дермі сили, глікани відповідають за пружність, а еластин – еластичності. Дерма живить епідерміс поживними речовинами, які поступають з кровотоком.

І нарешті, під дермою знаходиться підшкірно-жирова клітковина, яка зберігає поживні речовини, там же проходять числені судини, нервові закінчення. Крім накопичувальної функції вона відіграє також терморегуляторну.

Що ж відбувається в процесі старіння шкіри?

Епідермальний шар стає тонкішим і менш пружним, послаблюються бар”єрні якості шкіри. Зменшена кількість кератину випускає більше вологи з глибших шарів шкіри, що спричиняє відчуття сухості.  Кількість епідермальних клітин зменшується на  10%  за 10 років, крім того вони діляться більш повільно, через це регенеративні якості також погіршуються.

Шар дерми страждає більш комплексно. Він не тільки потоншується, також продукується менше колагена і еластину, зменшується кількість жирових залоз, що також приводить до сухості. Взаємодія дерми і епідермісу погіршується, до клітин епідермісу поступає менше поживних речовин. Підшкірно-жирова клітковина зменшує вміст жиру, об”єм тканини спадає, з”являються зморшки.

Тепер про причини.

В основному процесі старіння шкіри обумовлені генетичною природою. Втім, 90% симптомів передчасного старіння шкіри зумовлені дією ультрафіолету. Причому перші ознаки з”являються в 20 років. Під дією ультрафіолетового опромінення шар епідермісу стає тоншим. Сонячне проміння пошкоджує колаген в дермі, пригнічує його поновлення  і спричиняє накопичення пошкодженого еластану. В роботу включаються ферменти металопротеінази, роль яких в нормі відновлювати пошкоджений колаген. Але при тривалому опроміннені їх робота призводить до накопичення аномальних форм колагену в клітинах і утворення зморшок.

Крім ультрафіолету серйозним фактором раннього старіння є вільні радикали. Це нестабільні молекули кисню, які замість двох електронів в парі містить один. Це жадібні молекули, якиі шукають собі електрон в пару і готові видерти її з любої іншої молекули роблячи її також потенціально “жадібною”. Це називається оксидативним стресом і  запускає цілий каскад руйнівних процесів, які приводять до пошкодження мембран, ДНК, а часом і смерті клітин. Вільні радикали утворюються навіть при малих опроміненнях ультрафіолетом, під час куріння та дихання забрудненим повітрям. В нормі організм має цілу низку відновлювальних механізмів, але якщо вільних радикалів забагато, то відновлювальні системи просто не встигають спрацьовувати. Вільні радикали активують вищезгадані металопротеінази, їх робота приводить до накопичення пошкодженого колагену і, як результат, зморшки.

Крім ультрафіолету і вільних радикалів на стан шкіри впливає природній гормональний фон організму, та напруження характерних мімічних м”язів.

А тепер про креми, лосьйони, маски, притірки і пілінги.

Розглянемо вміст баночок з чудо-засобами.

Колаген: ми вже знаєм, що це білкові молекули, які самі продукуються шкірою. При його нестачі формуються зморшки. Косметологи застосовують його для ін”єкцій під шкіру для розгладження зморшок, але як складова крема він неефективний – великий розмір молекули не дає змогу проникнути через епідермальний шар.

Вітамін А: цей вітамін сприяє поділу клітин і мав би приводити до того, що шкіра виглядає гладенькою. Проблема в тому, що цей вітамін дуже чутливий до ультрафіолету і кисню. Він руйнується ще в процесі нанесення на шкіру.

Коензим Q: його ще називають убіхінон і він працює як антиоксидант в боротьбі з вищезгаданими вільними радикалами. Втім, організм сам продукує достатню кількість убіхінону, але один убіхінон проблеми вільних радикалів не вирішує.

Гіалуронова кислота: в нормі вона присутня в сполучній тканині і має здатність утримувати молекули води. Ін”єкції гіалуронової кислоти дійсно розправляють зморшки, але це тимчасовий ефект, який проходить за декілька тижнів. Важко уявити, що в складі крему вона більш ефективна.

Ботокс: цей відомий засіб у вигляді ін”єкцій блокує скорочення дрібних лицьових м”язів, що розправляє мімічні зморшки. Але в складі крему неефективний, бо речовина одразу розкладається на повітрі.

Ще декілька міфів косметичної індустрії окремо для любителів натуральної косметики.

Натуральні компоненти: чи то алоє, авокадова олія, чи то ромашка. Всі вони традиційно вважаються корисними косметичними речовинами. Втім, досі не існує легітимних наукових досліджень, які підтверджують їх ефективність, крім того відомо, що вони часто викликають сильні алергічні реакції.

Гіпоалергенні засоби: дуже часто на косметичних продуктах пишуть “дерматологічно – перевірено”. Втім, як правило, серйозних наукових перевірок насправді не проводиться.

Без вмісту алкоголю: означає, що не містить етил-алкоголю. Натомість продукт містить стреарил алкоголь, або ланолін, який також алкоголь.

Без ароматизаторів: дуже часто продукти, які не містять ароматизаторів, все таки їх містять для маскування неприємних запахів. Просто в набагато меншій кількості.

Не тестовані на тваринах: кінцевий продукт не тестований на тваринах, але це не значить, що будь-який його окремий компонент не тестувався на тваринах.

Що робити?

Як вже зрозуміло, найголовніший чинник появи зморшок ультрафіолет. Тому рекомендується ретельно берегти шкіру від опромінення – чи то уникаючи перебування на сонці, чи використовуючи УФ-протекторні креми.

Другий чинник- куріння і нездоровий спосіб життя. Висновки робіть самі.

Перш  за все треба усвідомити, що здорова шкіра не потребує жодного косметичного втручання.

Експерти-дерматологи стверджують, що регулярне використання будь-яких кремів понижує природню функцію шкіри продукування власного захисного шару. Якщо припинити використання крему, шкіра відчувається сухою і стягнутою. Рятує тільки радикальний метод – припинити використиння кремів взагалі. Нормальні функції шкіри відновлюються за шість тижнів. Це саме стосується і використання гігієнічної губної помади. Якщо за шість тижнів фунція все ще не відновлюється, радять легкий лосьйон з низьким вмістом жиру і високою концентрацією сечовини, що утримує воду.

Боротьба з вугрями за допомогою пілінга це гарантований спосіб занести додаткову інфекцію. Для боротьби з вугрями в косметичних салонах пропонують пілінг з фруктовими кислотами. Втім, вони як правило містять концентрацію цих фруктових кислот нижче терапевтичної, яку мають право застосовувати тільки кваліфіковані лікарі.

Косметичних засобів проти целюліту не існує. Поки що найдієвішим засобом проти целюліту вважається вакуумний масаж, який “роздавлює” аномально відкладений жир, що потім виводиться з підшкірної клітковини лімфатичною системою.

На завершення декілька слів про волосся.

Косметична промисловість пропонує багато препаратів для “лікування” волосся. Але волосся це мертвий матеріал. Лікувати його це як мертвому припарка. Воно або само по собі гладеньке, або його структура нагадує стовбур пальми. Косметичні засоби всього-навсього тимчасово склеюють волосяні луски докупи і волосся виглядає блискучим ти гладким. Втім, це нетривалий ефект, який проходить, як тільки “клей” вимивається.

Російський переклад плюс бонус тут

]]> http://progenes.wordpress.com/2008/09/18/cometic/feed/ 7 progenes http://progenes.wordpress.com/2008/09/16/tretja_cultura/ http://progenes.wordpress.com/2008/09/16/tretja_cultura/#comments Tue, 16 Sep 2008 11:58:36 +0000 progenes http://progenes.wordpress.com/?p=81 ]]>

“В 1959 році барон Чарльз Персі Сноу, письменник, фізик і державний діяч Великобританії проголосив у Кембріджі промову, яка називалась “Дві культури” і згодом вийшла окремою книжкою. Одна культура – це літературні інтелектуали, а з іншого боку…

- вчені. Сноу зауважив, що з 30х років літературні діячі “захопили” термін “інтелектуал” так, ніби крім них інших інтелектуалів не існує. Так вийшло, що до “інтелектуального клубу” не потрапили такі видатні науковці, як астроном Едвін Хаббл, математик Джон фон Нойманн, кібернетик Норберт Вінер і фізики Альберт Ейнштейн, Нільс Бор та Вернет Гайзенберг. Це трапилось на думку Персі Сноу з двох причин. По-перше, науковці не дуже переймались популяризацією власної науки. По-друге, навіть, якщо і переймались, їх роботи обходили увагою самопроголошені літературні інтелектуали, крім того, тему науки ігнорували популярні журнали і газети.

Але вже декілька років після лекції в Кембріджі Сноу видав друге доповнене видання “Двох культур”, де більш оптимістично заявив, що, схоже, народжується так звана третя культура, яка має потенціал заповнити пробіл між літературними інтелектуалами і науковцями. Сноу висловив сподівання, що літературні інтелектуали почнуть розмову з науковцями їхньою мовою. Тільки це трапипилось не так, як передбачав Сноу. Науковці самі разпочали комунікацію зі своєю аудиторією. Досі традиційна передача наукових знань до мас відбувалась через посередницьку діяльність журналістів. Сьогодні представники третьої культури намагаються самі висловити свої думки у вигляді, доступному для читачів.  Бурхливий розвиток третьої культури доказ тому, що багато людей мають інтелектуальну спрагу на нові і важливі ідеї, а також прагнуть до самоосвіти.”

Це я коротко пересказала зміст редакторської статті Джона Брокмана, автора науково-популярних книжок і засновника фонду Edge, власне про якого і хочу сьогодні розказати.  Фонд Edge бере свій початок з  клубу американських інтелектуалів The Reality Club, який з 1981 до 1996 року засідав в китайських ресторанах, в універститетських аудиторіях, в музеях і арт-галереях. Критерії до виступів на зібраннях були прості: це мають бути люди, чия креативна робота розширила знання людства про те, хто ми є. Іноді це були відомі діячі науки або автори бестселлерів. Але найчастіше шукались люди, про революційну роботу яких досі ніхто не знає. Девіз клубу:  “Досягнути грані світових знань, розшукувати найскладніші і найвитонченіші уми, збирати їх в одній кімнаті і спонукати їх ставити такі питання один  oдному, які вони запитують самі у себе”.

В 1997 році The Reality Club перемістився в світову мережу на сайт Edge.

В останньому актуальному випуску стаття Нассіма Талєба про карту ліміту статистики. Цікаво, але разом з тим не дуже спрощено, він розказує про теорію оцінки ризиків, особливо коли це стосується фінансових передбачувань.  Його улюблене статистичне дітище це теорія чорного лебедя. Мова йде  про грандіозний вплив статистично малоймовірних подій, як дуже важко передбачити. Він навіть вважає, що будь-яка подія з великими наслідками це результат неочікуваних малоймовірних подій. Особливої актуальності це набуло зараз, напередодні світової фінансової кризи.

“you can’t be a modern intellectual and not think probabilistically—but… let’s not be suckers”